8 клас Мистецтво

Фотографії, з виконаними малюнками, висилати на пошту:

lezhnina1964@gmail.com

                                        02.05.2022

Тема. Віртуальна подорож «Незвичайними музеями».

Перейти за посиланням та віртуально відвідати «Незвичайні музеї України»:

https://www.youtube.com/watch?v=XvGOdbu-fb8

Перейти за посиланням та віртуально відвідати «Незвичайні музеї Світу»:

https://www.youtube.com/watch?v=Wo32tPyEp2w

Практична робота.

Скласти звіт про віртуальну подорож по одному з музеїв.

Усім успіху!

 

 26.05.2022

Тема. Творчість Миколи Лисенка.

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки (нині Кременчуцький район) — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор Кирила Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Тараса Шевченка.

Народився в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині Кременчуцький район, Полтавська область, Україна) в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка. Батько був високоосвіченою людиною, удома розмовляв українською.

Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків та з козацького роду Булюбашів.

Подивиться презентацію про творчисть композитора Лисенко М.В.

https://www.youtube.com/watch?v=QVpmbYCoAS4

Практична робота.

1.    Прослухати оперу Лисенко М. «Наталка Полтавка» за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=S3zpYd3nse4

2.    Створити емблему фольклорного фестивалю.

 

                                            19.05.2022

Тема. Реалізм в творчості українських художників.

В останній третині XIX століття було створено Товариство пересувних художніх виставок, скорочено передвижники — творче ідеологічне об'єднання художників. Активно діяли таки українськи художники-реалісти: К.Трутовський, М.Пимоненко, М. Ярошенко, А.Куїнджі, О.Мурашко, К.Костанді.

 

Костянти́н Олекса́ндрович Труто́вський (28 січня (9 лютого) 1826 — 17 (29) березня 1893) — український художник-живописець і графік.

Численні жанрово-ілюстративні олійні картини, акварелі з української тематики:

• «Жінка з полотном біля струмка» (1864)
• «Колядники на Україні» (1864)
• «Білять полотно» (1874)
• «Шевченко-кобзар над Дніпром» (1875)
• «На кладці» (1881)
• «Покинена» (1881)
• «Дівчина з снопами» (1881)
• «Сорочинський ярмарок» (1881)
• «Весільний викуп» (1881)
• «Біля тину» (1886)

Малюнки:

• «Пан і козачок»
• «П'яний поміщик»
• «Шевченко в козачках»

Автолітографії:

• «Бандурист» (1860)
• «Лірник» (1860)

«Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром»

Картина 1875-го року, яка ще відома під назвами «Кобзар над Дніпром» або «Кобзар на Дніпрі». На картині зображено Тараса Шевченка, який сидить на поваленому стовбурі великого дерева, притуливши до себе велику кобзу, а за його спиною розстилаються дніпрові схили, а праворуч від нього і сам Дніпро тече велично під своїми горами. І наче відразу впізнаєш в оцій могутній фігурі Тараса Григоровича, але разом з тим здається, що нібито це простий український селянин, працівник і хлібороб, що увечері, втомившись після щоденної праці, прийшов у своїй звичайній одежі — у шароварах та білій сорочці, у свитці та чоботях, а ще зі смушковою шапкою на голові, на високий берег Дніпра, зі своєю подругою-кобзою, і зараз, трохи відпочивши після буденних трудів, вдарить по струнах і заспіває сумні українські пісні. Душу українського народу, душу Тараса Шевченка, спільну і єдину, зміг показати в своїй картині Костянтин Трутовський.

Зараз картина Трутовського «Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром» знаходиться в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Працівники музею мають добру традицію — час від часу виставляти її в різних містах України.

«Тарас Шевченко з кобзою над Дніпром» (1875)

«В місячну ніч»

Картина «В місячну ніч» належить до тих творів К. О. Трутовського, що їх художник присвятив зображенню життя й розваг сільської молоді. Особливо багато таких картин з'явилося з-під пензля митця в 70-х роках (численні варіанти сюжетів на мотиви «Побачення», «На кладці», «Біля тину» тощо). В основу картини покладено простий, дещо забавний і глибоко поетичний сюжет: двоє святково одягнених дівчат з лукавими посмішками на обличчях відпихають від берега річки чи ставка човен, в якому заснув молодий вродливий хлопець. Зображена сцена відбувається на тлі майстерно написаного художником пейзажу. Яскраве зеленкувато-сріблясте місячне світло вихоплює з темряви частину фронтону типової української хати з двома цятками вікон, відблисками грає на сорочках дівчат і хлопця. В картині все в повному розумінні цього слова живописне: і стрункі постаті дівчат, і хатина з світлими вогниками віконець, і темні силуети дерев на тлі освітленого блідим місяцем небесного простору. Дослідники небезпідставно відзначають спорідненість цього твору К. О. Трутовського з українськими повістями М. В. Гоголя та з пейзажами А. І. Куїнджі, в яких з такою ж художньою силою опоетизовані чарівні українські ночі.

«Місячна ніч»

Картини К.Труто́вського:

«Одягають вінок» (до 1893)

«Сцена біля колодязя» (до 1893)

Базар в провінції (до 1893)

«Колядки в Україні» (1864)

«Хворий» (1883)

Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862,  — 26 березня (8 квітня) 1912) — український художник-живописець, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

М. Пимоненко у майстерні. Поруч картина «Гопак»

Подивиться презентацію про художника:

https://www.youtube.com/watch?v=w1saTpOuVgQ

Народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

• Жниця (1889)
• Весілля в Київській губернії (1891)
• Свати (1893)
• Ворожіння (1893)
• Молодиця (1890-і)
• Не жартуй (1895)
• Київська квіткарка (варіанти 1897 і 1908)
• На ярмарку (1898)
• Жертва фанатизму (1899)
• Сінокіс (1900)
• Брід (1901)
• У похід (1902)
• Українська ніч. Побачення (1905)
• Перед грозою (1906)
• Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
• Зустріч з земляком (1908)
• Ідилія (1908)
• Суперниці. Біля колодязя (1909)
• Проводи запасних (1910)
• На містках. Праля (1900-і)

Картини М.Пимоне́нко:

Автопортрет

«Ідилія» (1908)

«Дівчина з граблями»

Жертва

З лісу (1900)

Київська квіткарка (1908)

Молодиця (1890-ті)

Різдвяні ворожіння (1888)

Портрет дівчини-українки (Портрет Марії Нестеренко), (1896),  Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького

Великий четвер (друга половина 1900)

Великодня утреня (1891)

З базару, (1898)

Не жартуй (1895)

По воду

Свати (1882)

Побачення, (1908)

У похід (1902)

Українська ніч. Побачення (1905)

Олекса́ндр Олекса́ндрович Мура́шко (26 серпня (7 вересня) 1875,  — 14 червня 1919) — український живописець, педагог і громадський діяч.

 Народився  в Києві. Відомостей про його батька немає. До семи років жив біля містечка Борзни на Чернігівщині, де його виховувала бабуся, проста селянка, яка своїми оповідями про героїчні часи козацтва та народною мудрістю пробуджувала в дитини уяву, любов до природи.

Засновники Української державної академії мистецтв, 5 вересня 1917 Мурашко попереду, другий ліворуч.

Маргарита та Олександр Мурашки. 1909. Фото Вітольда Мечинського. Музей «Духовні скарби України»

Основні твори:

Портрет Миколи Петрова, 1897—1898

• Портрет Олени Мурашко, 1898—1899
• Портрет Ольги Нестерової, 1900
• Похорон кошового, 1900
• Парижанки. Біля кав'ярні, 1902—1903
• Дівчина в червонім капелюшку, 1902—1903
• Дівчинка з собакою. Портрет Т.Язевої, 1903—1904
• Портрет професора Адріяна Прахова, 1904
• Зима, 1905
• За п'яльцями. Портрет Єлени Прахової, 1905
• На ковзанці. Портрет Олександри Іванівни Мурашко, 1905
• Карусель, 1906
• На кормі. Портрет Жоржа Мурашка, 1906
• Сонячні плями. Портрет Жоржа Мурашка, 1908
• Портрет Маргарити Мурашко, 1909
• Благовіщення, 1909
• Портрет Людмили Куксіної, 1910
• Портрет Вери Дитятіної, 1910
• Портрет Вери Єпанчиної,1910
• Біля ставка. Портрет Маргарити Мурашко, 1913
• Селянська родина, 1914
• Праля, 1914
• Портрет старої жінки, 1916
• Жінка з квітами, 1918
• Автопортрет, 1918

Картини О.Мурашко:

Автопортрет, 1918

«Селянська родина» — одне з найвідоміших полотен майстра на народну тематику

Благовіщення

Зима

Праля

Портрет Маргарити Мурашко

Похорон кошового. 1900

Мико́ла Олекса́ндрович Яроше́нко (1 (13) грудня 1846 — 25 червня (7 липня) 1898) — український маляр-жанрист, передвижник.

Народився у Полтаві, у сім'ї дворянина військовослужбовця  Полтавського кадетського корпусу.

Як портретист Ярошенко створив цілу ґалерею портретів визначних людей культури, серед яких  Володимира Короленка. Найвизначніші твори Ярошенка: «Кочегар», «В'язень», «Студент», «Курсистка», «Старе й молоде», «Причини невідомі». Твори на українські теми: «Жид і українець», «Каліки під Києвом», «Жебраки з Києво-Печерської Лаври», «На гойдалці», «Всюди життя» та ін.

Свою мистецьку спадщину Ярошенко заповів рідному містові. Його портрети, пейзажі, жанрові картини, етюди та малюнки зберігаються в Полтавському художньому музеї.

Картини М.Ярошенко:

Автопортрет. 1895 рік.

Циганка

В'язень

Всюди життя,1888

Портрет Володимира Короленка

«Захід сонця», 1880-ті

Архи́п Іва́нович Куї́нджі  (15 (27) січня 1841 — 11 (24) липня 1910) — український живописець-пейзажист і педагог грецького походження.

Архип Куїнджі народився в сім'ї бідного шевця-грека в передмісті  Маріуполя — селі Карасу. 

Деякі твори:

·       «Степ» (дві картини, 1875)

·       «Чумацький шлях у Маріуполі» (1875)

·       «Українська ніч» (1876)

·       «Вечір в Україні» (1878)

·       «Березовий гай» (1879)

·       «Місячна ніч на Дніпрі» (1880)

·       «Дніпро вранці» (1881)

·       «Дуби» (1900—1905)

·       «Захід сонця в степу» (1900)

·       «Хмари» 1882

·       «Море» (1898—1908)

Картини А.Куїнджі:

Березовий гай (1901)

Березовий гай (1879)

Веселка (1900–1905)

Вечір в Україні (1878)

Дніпро вранці (1881)

Ельбрус. Місячна ніч (1890–1895)

Місячна ніч на Дніпрі (1880)

Море (1898–1908)

Нічне (1905–1908)

Осінь, до (1890)

Пейзаж, 1874

Після дощу (1879)

Хмари (1882)

Кири́ло Костянти́нович Коста́нді; 21 вересня (3 жовтня) 1852, с. Дофінівка, Одеської обл. — 31 жовтня 1921, Одеса)  — український педагог і художник.

Подивиться презентацію про художника:

https://www.youtube.com/watch?v=43z_T15HIXU&t=2s

 Передвижник, писав пейзажі та картини побутового жанру у напрямі реалізму.  Довгі роки працював в Одесі, де викладав у місцевому художньому училищі.  Директор Першої державної картинної галереї в Одесі з 1917 року та до своєї смерті 1921 року. Лауреат великої бронзової медалі та диплома Всесвітньої виставки 1900 року в Парижі.

Окреме значення серед картин Костанді мають портрети.

Картини К.Костанді:

В люди, 1885

Дівчинка та гусі

Пейзаж, 1897

Галки. Осінь, 1915

Квітучий бузок, 1902

Рання весна, 1892

Практична робота.

Описати картину М.Пимоненко «Вечоріє» (1900)

або картину М.Пимоненко «Жнива в Україні» (1896)

План опису картини.

Ви не обмежені у творчості – вам лише пропонується план опису, який допоможе в грамотному порядку перенести свої ідеї на папір. Ось послідовність, якої варто дотримуватися:

1.  Введення: автор (в який період жив, в якому стилі працював), назва картини, рік написання.

2.  Опис переднього і центрального планів картини.

3.  Задній план.

4.  Характеристика кольорової гами.

5.  Ваші почуття.

6.  Висновки.

Усім успіху!

                                               12.05.2022

Тема. Реалізм в образотворчому мистецтві.

Найбільш повне розкриття рис реалізму вбачається в живописі критичного реалізму ΧIΧ ст. і в подальшому соціалістичному реалізмі ΧIΧ ст. Реалізм розкриває особистість людини та її зв’язки з сучасним йому суспільством і соціальним становищем у ньому.

Реалістичне зображення проявляється по – різному, у різних видах мистецтва. Художній образ не залежить від ступеня подібності, наслідування реального об’єкта, натуралістичності зображення, а проявляється в індивідуальному стилі митців.

Вперше термін «Реалізм» у галузі образотворчого мистецтва з’явився в середині ΧIΧ ст. Його народження пов’язують із творчістю художника Г. Курбе. Критичний реалізм, що існував у мистецтві європейських країн і Америки, був орієнтований на зображення життя знедолених верств суспільства, протиставлення його становища багатіїв, співчуття людській нещасливій долі.

 Реалі́зм (від лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жуль Шанфлері в 50-х роках 19 століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму.

На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціальноісторичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.

У ХІХ ст. визначальною рисою реалізму вважалася «правдивість» — у розумінні «вірності дійсності», яку відображає митець. У зв'язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності людського буття, які, однак, не залишаються незмінними. Той чи інший художній напрям стає домінуючим і «правдивим» за певної доби саме тому, що виявляється здатним дати найпереконливіші відповіді на її виклики, найповніше виразити «істини буття», як вони мисляться й переживаються сучасниками.

В різних країнах реалізм у живописі мав свою назву: в Італії – веризм, в Австрії – гейдельберзька школа, в Америці – кола миттєвого відра. Французькі живописці належали до барбізонської школи: Т. Руссо, Ж. Мілле, Ж. Бретон.

Особливості реалістичного живопису:

характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;

правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

достовірність;

уважне дослідження навколишнього світу.

Жанри реалістичного живопису:

Побутовий,

Історичний,

Портрет,

Пейзаж.

Серед представників цього напряму – легенда іспанського мистецтва Франсіско Гойя.

Франціско Гойя (1746-1828)

 Якщо у ранньому періоді його творчості переважали романтичні ідеї, то в пізньому його талант набув рис реалізму. Картина Ф. Гойя «Дівчина з глечиком» - одна з найславетніших. Її створено за мотивами подій народно – визвольної боротьби Іспанії у період наполеонівських воєн. Сюжет простий: на заході сонця дівчина з народу несе чоловікам воду. Героїню написано в традиційній іспанській манері, підкреслено почуття власної гідності моделі. Пензель зрілого майстра у цьому творі виокремив силу, енергію та моральне начало свого народу.

Дівчина з глечиком, 1812. Франсіско Гойя

Махи на балконі,  1805-1812. Франсіско Гойя

Повітряний змій. Франсіско Гойя

Жан Дезіре Гюстав Курбе – живописець, пейзажист, жанрист і портретист, один із видатних митців Франції ΧIΧ ст. Курбе очолив французьку реалістичну школу, що поширилася іншими країнами.

Гюстав Курбе

Розпач. Автопортрет. 1843-1845

Добридень, пане Курбе, 1854.  Гюстав Курбе.

Із травня по вересень 1854 року Густав Курбе мешкав в Монпельє, у свого друга, мецената Альфреда Брюйа. Ця знаменита картина змальовує їх зустріч на приміській дорозі. Курбе тільки що вийшов з карети. За плечима в нього дорожня торба. Брюйа супроводжують його камердинер та пес. Перебування у Брюйа було важливим для Курбе. Він відхилив замовлення для Всесвітньої виставки для того, щоб влаштувати власну. І для цього йому потрібна була підтримка Брюйа. Вони повинні були разом орендувати площу поруч із територією Виставки, де представлялися б картини Курбе разом із роботами із колекції Брюйа. Спочатку Брюйа погодився із таким задумом, але врешті-решт, прийшов до висновку, що не варто конфронтувати із владою. Соціалістичні погляди не завадили Курбе зобразити шанобливого камердинера без тіні іронії. Він написаний так, ніби вважає себе не гідним бути присутнім при такій зустрічі.

Курбе та Брюйа були масонами, про що свідчать жести, із якими вони вітають один одного. Білі рукавички також були обов'язковим елементом одягу масона. Голова Курбе високо піднята, обличчя виражає щиру радість. Так само природно тримає себе Брюйа. Борода Курбе, що стирчить, стала головною деталлю цієї картини для карикатуристів.

Спляча дзига. Гюстав Курб

Сільські дівчата, 1852. Гюстав Курбе.

Розбівальники каміння, 1849. Гюстав Курбе.

Узбережжя у Палавас, 1854. Гюстав Курбе

Один із найталановитіших художників – реалістів Франції – Жан-Франсуа Мілле, який звернувся до рідної природи, обравши провідною темою своєї творчості життя та працю селян, який зображував з надзвичайною теплотою, проникливістю й правдивістю.

Жан-Франсуа́ Милле́ (1814-1885)

 Один з засновників так званої Барбізонської школи, хоча його твори мають надзвичайне значення в мистецтві попри всі мистецькі течії. Малював жанрові композиції, пейзажі, створив декілька портретів. Картина Міллє «Сіяч» надихнула Ван Гога на створення своїх композицій на подібну тему. А його «Анжелюс» була улюбленою картиною Далі, яскравого представника сюрреалізму. Далі звертався до образів «Анжелюс» усе своє життя.

Сіяч. Жан-Франсуа Мілле

Анжелюс (Вечірня молитва). Жан-Франсуа́ Милле́

За першим своїм фахом він портретист. Він брався і малював портрети. Але відчував незадоволення. До того ж в Парижі він навчався у історичного живописця Делароша. Задоволення ані від Делароша, ані від тодішнього Парижу він не відчував. Та й так, бо і Париж пустеля для бідних. Душею він відпочивав у музеї Лувр, бо треба було набрати досвіду, який ніхто не міг йому дати, окрім старих майстрів мистецтва.

 Мілле один з майстрів, що звертались до створення гравюр. Це не було головним в його творчості, тому він зробив декілька експериментів в різних техніках: шість літографій, дві геліографії, шість гравюр на дереві. Найбільше він працював в техніці офорт. Серед них є як повтори своїх картин (офорт «Збирачки колосся»), так і досить самостійні сюжети.

Збирачки колосся. Жан-Франсуа́ Милле́

 Надзвичайно вдалим був офорт «Смерть забирає селянина-дроворуба», що високою мистецькою якістю нагадав шедевр німецького майстра 16 століття Ганса Гольбейна з серії «Танок смерті». Мілле тривалий час шукав композицію.

Смерть забирає селянина-дроворуба. Жан-Франсуа́ Милле́

У музеї Лувр зберігають два малюнки Франсуа Мілле з першими пошуками композиції. Ще один малюнок потрапив у Ермітаж у 1929 році. Композиція останнього і лягла в основу як офорту, так і картини на цю ж тему (Нова Карлсбергська гліпкотека, Копенгаген). У Мілле майже неможливо знайти картини великі за розмірами: довжина уславленого полотна «Анжелюс» — 66 см, «Збирачок колосся» — 111 см, «Відпочинку на жнивах» — 116 см.

Відпочинку на жнивах. Жан-Франсуа Милле

 І ці, здається, найбільші. Маленьким шедевром стали і «Збирачки хмизу», всього 37 на 45 см. Сюжет картини у свій час вражав незвичайністю і разом з тим простотою. Дві маленькі постаті намагаються витягти суху застряглу деревину. Працю, яку гідно б робити худобі, роблять дві селянки, самі, не чекаючи допомоги. Це той страшний світ, де допомоги просто не дочекатись. Дослідники дивувались — нема ні ефектної композиції, ні яскравих фарб. Нікого не вбивають і ніхто не кричить. А глядачі хапались за серце.

Збирачки хмизу. Жан-Франсуа Милле

 Мілле навертав обличчя буржуазного суспільства до народу, до надмірної праці селян, до співчуття тим, хто важко і страшно працював на землі. Він навертав суспільство (і мистецтво Франції) до гуманізму. І це перекривало і маленькі розміри картин Міллє, і відсутність колористичних скарбів, театральних жестів, криків тощо. В мистецтво поверталася гірка правда сьогодення. Його поклик почули. Мілле став авторитетом в живописі. І як завжди, одні закричали про його заполітизованість, інші вбачали в ньому надзвичайність, феномен. Його картини почали купувати.

К українським художникам-реалістам відносяться: К.Трутовський, М.Пимоненко, М. Ярошенко, А.Куїнджі, О.Мурашко, К.Костанді.

Домашнє завдання.

Ознайомитись з творчістю українських художників-реалістів, користуючись джерелами Інтернету.

   05.05.2022

Тема. Романтизм в інших видах мистецтва України.

 

Подивиться презентацію за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=1EIOdSvHVBo

 Романтизм в літературі

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів - українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849), історичних пісень і дум І. Срезневського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці "Запорізька старовина" (1833-38), народної усної творчості П. Лукашевича (1836), як також публікації історичних праць і пам'яток: Д. Бантиш-Каменського (1822), М. Маркевича (1842-43), Й. Бодянського, А. Скальковського (1846) та інших.

Максимович Михайло Олександрович

Срезневський Ізмаїл Іванович

Лукашевич Платон Акимович

Маркевич Миколай Андрійович

Бодянський Йосип Максимович

Скальковський Аполлон Олександрович

Основоположницею розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками - першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х p. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім - Амвросій Могила), М. Костомаров (псевдонім - Іеремія Галка) й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими. Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки "Український альманах" (1831) та "Запорізька старовина".

Романтизм в музиці

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків.

Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери "Запорожець за Дунаєм" (1863) С. Гулака-Артемовського, "Різдвяна ніч" (1874), "Утоплена" (1883-84), "Тарас Бульба" (1890) М. Лисенка.

Гулак-Артемовський Семен Степанович

Лисенко Микола Віталійович

Романтизм в театрі

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.

Старицький Михайло Петрович

Кропивницький Марко Лукич

Домашнє завдання.

      1.  Подивіться уривок з опери "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-  Артемовського за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=V-3KhM9dt_E

2.    Подивіться оперу "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=Qh5C7O4uC_c

 

 

28.04.2022

Тема. Музика романтиків

Музика романтиків, перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=v1bH82DOQOU

 

Музичний романтизм, як художній напрямок, постав на початку XIX століття під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінг, Жан Поль та ін.); надалі розвивався в тісному зв'язку з різними течіями літератури, живопису і театру.

Властива романтизму індивідуалізація образів, увага до почуттєвого світу сприяла появі нових прийомів формоутворення та засобів музичної виразності. Композитори-романтики повертаються до програмності, що в свою чергу сприяє індивідуалізації, конкретизації музичних образів. В оперному жанрі розвивається лейтмотивна система, а також тяжіння до наскрізної драматургії. В симфонічному жанрі спостерігається тенденція до запровадження великих складів оркестру із застосуванням видових інструментів, розширення ролі духових та ударних. Разом із тим більшої ваги набувають жанри мініатюри — прелюдій, програмних творів малої форми.

Зв'язок романтизму з національним відродженням ряду країн у музиці знайшов прояв у посиленні інтересу композиторів до музичного фольклору своїх народів і його імплементації в жанри європейської музики. Завдяки цьому інтересу на музичну арену виходять самобутні національні композиторські школи, серед яких польська (Ф. Шопен, С. Монюшко), чеська (Б. Сметана, А. Дворжак), угорська (Ф. Ліст), пізніше норвезька (Е. Гріг), іспанська (І. Альбеніс), фінська (Я. Сібеліус). Частково в руслі романтизму проходило становлення української  композиторської школи.

Тяжіння до індивідуалізації та пошуки експресії спонукали композиторів до використання дисонантних співзвучностей, ускладнення ладо-гармонічної системи, що до початку XX століття підготувала ґрунт до цілковитої відмови від тональної системи багатьох композиторів наступної епохи.

Композитори романтичної доби

 

Ф. Шуберт

Послухати «Аве Мария» Ф. Шуберта, перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=aVm61yNJFCA

 

 Ф. Ліст

Послухати «Заметіль» Ф. Ліста, перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=CiRa9SOrwiM

  

 Ф. Шопен

Послухати «Вальс №10» Ф. Шопена, перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=whIxf0ovt84

 

 А. Дворжак

Послухати «Мелодії» А.Дворжака, перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=vxWSol-OlAo

Е. Гріг

Прослухати «Ранок» Е.Гріга, перейти за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=GqQIYUL_N6E

 

Театр епохи романтизму

Драматурги нового напряму прагнули зображувати людські почуття, тому стиль театральних постановок було змінено. Відмовилися від єдності події, часу й місця, від пишних декорацій (оскільки теоретики театру вважали, що глядач не ототожнює події на сцені з реальним життям і повірить акторові, навіть якщо той не перебуватиме серед дорогих декорацій). Декламація й наспіви були замінені на просту розмовну мову.

Передмова до твору «Кромвель» Віктора Гюго (1827 р.) містить у собі правила нового театру. Гюго одним із перших зображував у своїх п'єсах нетипового героя.

Альфред де Мюссе працював у жанрі ліричної комедії. Якщо Гюго робив акцент на подіях, то Мюссе цікавила духовна рефлексія героя. Гюго змінював місце події по актах, Мюссе — по сценах та картинах, що було важко втілити в життя.

Автором 66 п'єс є Александр Дюма-батько.

Огюстен Ежен Скріб у своїй творчості утверджував здоровий глузд, його герої є прагматиками.

В Англії Джордж Ноель Ґордон Байрон («Каїн», «Манфред») і Персі Біші Шеллі (трагедія «Ченчі») не писали п'єс для широкої публіки, орієнтувалися на читача. Характерної особливістю їхніх героїв, одинаків-бунтарів, є відчай і песимізм.

Німецький театр представляють Август Вільгельм Шлегель (теоретик, творець «шекспірівського культу»), Генріх фон Клейст, Ернст Теодор Амадей Гофман та Людвіг Йоган Тік.

Практична робота.

Виконати ілюстрацію до музичного твору, що сподобався.

Усім творчого успіху!

 

 21.04.2022

Тема. Лірика – стихія романтиків.

Романтизм (франц. romantisme) — літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін „романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники — німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво. До того ж, нове поняття мало протиставити себе класичному мистецтву. Саме слово „романтизм” походить від іспанського „романс”, що позначало ліричний жанр, який виник в іспанській літературі ще в середні віки. Згодом „романс” починає означати епічний жанр роману. У XVII столітті поширюється визначення „романтичний”, яке характеризувало твори й сюжети, написані романськими мовами. В Англії XVIII століття епітет „романтичний” позначав літературу середньовіччя та Ренесансу, а згодом — фантастичне, дивовижне, таємниче як необхідні елементи поезії кінця XVIII століття.

У Німеччині, існували дві романтичні школи — йєнська (брати Ф. та А. Шлегель, Л. Тік, Новаліс, В. Вакенродер) та гейдельберзька (брати Я. та В. Ґрімм, Л. Арнім, К. Брентано, І. Ейхендорф). Видатні німецькі романтики Е. Т. А. Гофман, Г. Клейст, Г. Гельдерлін, А. Шаміссо не належали до цих шкіл. Значним явищем у світовому романтизмі стає його англійський варіант. Англійський романтизм презентований так званою „озерною школою” (В. Вордсворт, С. Колрідж, Р. Сауті), а також творчістю Дж. Г. Байрона, П. Б. Шеллі, Дж. Кітса, Т. Мура, В. Скотга. Представниками французького романтизму були Р. Шатобріан, Ж. де Сталь, Б. Констан, А. де Віньї, А. де Мюссе, А. Ламартін, В. Гюго, Ж. Санд, Е. Сю. Поширюється романтизм і в інших європейських країнах: Італії (Дж. Леопарді, Н. Фосколо, А. Мандзоні), Іспанії (X. де Експронседа, М. X. де Ларра), Австрії (Ф. Ґрільпарцер, Н. Ленау), Польщі (А. Міцкевич, Ю. Словацький, 3. Кра- синський), Угорщині (Ш. Петефі). Розвивається романтизм і в Україні (ранній Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, Є. Гребінка, А. Метлинський). Самобутнім явищем стає і американський романтизм. Він існує і в країнах Латинської Америки (Е. Ечеверріа, І. Альтамірано, X. Монтальво), і в США (В. Ірвінг, Н. Готорн, Е. По, Ф. Купер, Г. Лонгфелло, Г. Мелвілл).

Поет та й взагалі митець для романтиків — це людина не лише вільна, а й цілком особлива та незвичайна.

Романтики виступили проти класицистичного культу розуму. Основна увага в романтизмі приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному.

Визначною рисою романтиків був їхній гарячий інтерес до фольклору. Представники напряму не лише використовували різноманітні народнопоетичні образи, сюжети та мотиви, а й самі виступили як збирачі казок, легенд, народних пісень.

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—1828 роках творів П. Гулака-Артемовського „Твардовський” і „Рибалка”, а також створенням літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті наприкінці 20-х років. Українські романтики мали декілька своїх осередків: у Харкові діяли Лев Боровиковський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров; у Львові — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, Микола Устиянович; у Києві — члени „Кирило- Мефодіївського братства” Микола Костомаров (що переїздить з Харкова), Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак. Народна дійсність явилася романтикам надзвичайно повною, високоцінною та багатою. Не лише збирання етнографічного матеріалу, але й використання його в різних сферах культури — передусім у літературі — стало також завданням національним. Народ та історія — основні теми української романтики — разом з тим — основні проблеми національного руху”.

Романтики виходять за межі поширених в українській літературі бурлесків і травестій, вони по-справжньому першими починають вести мову в серйозному та поважному дусі. Один з піонерів українського романтизму П. Гулак- Артемовський писав, що вирішив у своїх баладах „спробувати, передати почуття ніжні, благородні, піднесені, не примушувати читача чи слухача сміятись, як від „Енеїди” Котляревського і від інших, з тією ж метою писаних віршів”. Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику. Вони розширили проблематику літератури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу. Український романтизм висунув геніального Тараса Шевченка. Заслуга романтизму — у відкритті народної поезії України, її минулого. Український романтизм відіграв величезну роль у дослідженні національної історії. Здобуток цього літературного напряму є також формальним. Зокрема, удосконалюються віршові форми, особливо — у поезії Т. Шевченка. Але найважливішою рисою та заслугою української романтики є, те, що „вона свідомо поставила собі завдання утворити „повну літературу”, яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства”.

 

Подивиться презентацію за посиланням.

https://www.youtube.com/watch?v=HXLKEvuNk24

 

Практична робота.

1.    Прочитати вірши Джорджа Байрона.

«Мій дух, як ніч»

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:

Я ще вчуваю арфи глас.

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить любий спів.

Як є сльоза — вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакати дай.

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Вже в йому вщерть тяжких образ;

Як не поможе спів, воно

Від мук страшних порветься враз.

(Переклад В. Самійленка)

2.    Підібрати та прочитати вірши українських романтиків.

3.    Виписати в зошит прізвища українських поетів-романтиків.

                                       14.04.2022

Тема. Романтизм в образотворчому мистецтві українських художників.

Романтизм – це художній та духовний напрямок в образотворчому мистецтві на межі XVIII і XIX століть. Для нього характерна відмова від стереотипів мислення, висока оцінка особистості художника характеризують романтизм в живописі. У цей період у мистецтві з'явився мрійливий захоплення з приводу всього середньовічного.

Глибина власних особистих переживань і думок - ось що передають живописці через свій художній образ, який зроблений за допомогою кольору, композиції і акцентів

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

В Україні не завмирала ідея автономії, українські політичні діячі плекали плани відокремлення України від Росії. Національні права шляхетства боронила група діячів, таких, як А.Чепа, В.Полетика, Т.Калинський. Саме в цей час з'являється чимало копій з давніх портретів Б.Хмельницького, Ю.Хмельницького, І.Скоропадського, Д.Апостола, П.Конашевича-Сагайдачного, І.Мазепи й інших українських діячів.

Так було започатковане існування двох напрямів: класицизму і романтизму. З одного боку — звертання до героїчних постатей минулого, з іншого — вимога стильового вираження епохи, немовби за заповітами В.Боровиковського.

Мистецтво романтизму — це передусім малярство й, очевидно, графіка. Малярству належить першочергова роль. Романтизм у мистецтві — надзвичайно багатозмістовне поняття, що вміщує різні історичні художні стилі, саме ті, в яких відсутня чітко визначена міра, особливо сковуючі норми класицизму й академізму. Для романтизму характерне історичне художнє мислення, оскільки наслідування минувшини входило в норму.

В образотворчому мистецтві, насамперед малярстві, цього періоду не спостерігалось таких глибоких явищ, які б зачіпали глобальні процеси суспільно-громадського життя. Однак і малярство не обійшли нові віяння, оскільки світська тематика все-таки переважала. В малярстві продовжилась і ширше розвинулась розпочата класицизмом.сторінка європейського портрета.

На львівському ґрунті художні явища, перенесені з Відня, набували спрощеного вигляду. В середовищі львівського міщанства цінувалось старанне і сухувате виконання, близьке до натури. Такий педантичний натуралізм з дотичною достовірністю предметного відображення та дріб'язковою, нестримно солодкуватою описовістю деталей повсюдно підтримувався.

Провідне становище портрета в образотворчому мистецтві — характерне для романтизму. Саме в ньому через образ сучасника виражалася епоха та її ідеали.

Зіткнулися культурні надбання львів'ян з німецькою культурою. Здавалося б, Львів підкориться мистецькому диктату Відня, але цього не сталося. Романтизм тут набув інших і глибших форм.

Провідне становище портрета в образотворчому мистецтві — характерне для романтизму. Саме в ньому через образ сучасника виражалася епоха та її ідеали.

Таке явище було новим для традицій українського мистецтва, проте на той час і не чужим. Можливо, для Східної України бідермайєр не зовсім відповідав, але все-таки в портретному жанрі, провадженому німецькими художниками, та в оформленні зручного побуту бідермаєр відіграв свою роль. У Львові відгук віденського художнього життя піднесено сприймався доти, поки німецький романтизм у короткому часі не виродився в обмежений, міщанський натуралізм, з його ідеєю практичності й комфорту. Міщанське середовище міста, провінційність атмосфери повністю виявились в характері цього мистецтва.

Рівень портретів того часу засвідчує, що у них нерідко наслідувалися репрезентативні, авторитетні пози зі знаменитих зображень столичного мистецтва. Ефектна парадність шанувалась більше, ніж розкриття духовного стану, який, по суті, за нормативами догматичної естетики того часу до уваги не брався. Тому популярним був штамп, а не глибоке вивчення життя.

У Львові не зазнав диференціації лише портрет вищого духовенства, зберігши станові й стильові риси ідеалу минулого століття. Інші соціальні прошарки — дворянство, молода буржуазія, купецтво, нова інтелігенція, виражаючи передусім загальні вимоги третього стану, висували новий ідеал "натуральної людини".

Поступово змінилось становище в суспільстві художника. Ще зовсім недавно, з існуванням малярського цеху, його членам була приготовлена роль ремісників із незмінними засобами, манерою виконання та звичайним колом замовників. Автопортрети — жанр, найпоширеніший у мистецтві романтизму, особливо порівняно з минулими епохами, коли в українському мистецтві не спостерігалось появи подібного різновиду. Романтизм, співзвучний емоційною піднесеністю бароко, сприяв такому явищу, як культ художника — визнання мистецької особистості та її творчості, що стало яскравим свідченням змін у суспільному світогляді, відношеннях до мистецтва й індивідуальної оцінки творця. У період романтизму автопортрет став виразником художньої свідомості, духовного розвитку творчої особистості, оновлених пластичних засобів. Новаторський характер такого портрета не піддається сумніву. Взагалі портрет для романтизму залишався визначальним жанром в образотворчому мистецтві Галичини. Його успішний розвиток припадає на 20-40-ті роки XIX ст. У портреті представлене наче все суспільство, і в такий спосіб міняються соціальні функції портретування, воно значно демократизується й соціально диференціюється. Однак у межах Львівщини портрет поширювався серед невеликої групи людей. Натомість у портретах цього часу відображена різноманітна суспільна картина.

 

 

В українському романтизмі переважала поезія, а згодом образотворче мистецтво, що справді відповідало природі романтичного світогляду, орієнтованого на художній образ, естетику власне образності. Але поетизм ввійшов в основу романтичного художнього світогляду, став головною його іманентною ознакою. Зокрема поетичною атмосферою оповиті романтичні пейзажі Василя Штернберга, портрети Тараса Шевченка української інтелектуальної та творчої еліти також належать до романтичної живописної традиції.

Живопис Василя Штернберга:

Живопис Тараса Шевченка:

 

Для романтизму загалом, і для українського романтизму зокрема властиве захоплення історією, ідеалізація, романтизація минулого. Особливо близьким для українських романтиків виявився образ козаччини і Запорізької Cічі, що уособлював ідею українського лицарства. Водночас минуле для романтиків не було відірване від теперішнього, на історичні образи накладались сучасні політичні ідеї, які на той час активно вирували в українському суспільстві. Насправді вони навіть тісно поєднувалися з тогочасними вимогами соціальних змін — знищення кріпацтва, за вільний розвиток людини. Події спершу Французької революції, а згодом європейської Весни народів призвели до різкої зміни ціннісних і світоглядних орієнтирів. Соціальні вибухи, повстання, формування потужних національно-визвольних рухів — все це стало основою і водночас інструментом у формуванні романтичної особистості, яка потребувала нових соціальних, культурних і мистецьких обставин.

Безслідно не минули ні Коліївщина, ні Південне Товариство, ні Товариство Об’єднаних слов’ян, а кульмінацією стала в Галичині революція 1848 року та в Києві, тяжким ударом була ліквідація Кирило-Мефодіївського братства і арешт усіх учасників. Величезною втратою стало засудження Тараса Шевченка без права малювати і писати.

Романтичні портрети невідомих авторів з колекції Національного художнього музею України:

          

Лише в романтичному періоді розкрилась без обмежень у малярстві народна «душа». На цьому варіанті український романтизм не вичерпувався.

У цілому доля романтизму була долею творців. Вони не зраджували своїм ідеалам. Так виглядає, що епоха завершувалась з їх смертю, бо романтизм не переростав у реалізм, але міг існувати поряд з реалізмом тривалий час, поки жив його представник (П. Куліш). Зміна оточення, мистецьких скерувань впливала на долю романтизму, — він згасав, бо для його розвитку не було вже відповідної підтримки ні в змінених соціально-економічних структурах, ні в людській свідомості, ні в народженій системі нових суспільних зв’язків. Однак, романтична епоха в українському мистецтві, завдяки грандіозній постаті Тараса Шевченка, виділяється в XIX столітті масштабністю проблем та цілісністю людського образу.

 Практична робота.

1.    Опрацювати стор.152-153 підручника.

2.    Намалювати фантастичний живописний пейзаж або марину в романтичному стилі (приклад на стор.154-155 в підручнику).

1.

2.

Усім творчих успіхів!

07.04.2022

Тема. Романтизм в образотворчому мистецтві.

Романтизм (фр. romantisme — від «роман», що буквально означає «романський», дивне, неймовірне) — художній напрям, протилежний класицизму, з переважанням емоційного, фантастичного; відображає конфлікт між ідеалом і реальністю.

Упродовж ХІХ ст. мистецтво у країнах Європи отримує нові соціальні імпульси, а також збільшується прошарок інтелігенції. Це нові енергійні дійові особи на арені суспільного життя. Наукові відкриття спричинили руйнування традиційних стабільних уявлень людей про світобудову, притаманну Просвітництву з його культом розуму і механістичною картиною світу. У мистецтві на противагу класицизму виникає романтизм, якому властиві прагнення до свободи, інтерес до зображення сильних пристрастей, заглиблення у сферу людського духу. Якщо класицизм згідно з ідеалами Просвітництва спирається на універсальні мистецькі зразки й канони гармонійності, то романтизм відображає конфлікт між ідеалом і реальністю. Риси творів епохи класицизму — велич, ретельне вимальовування деталей, статичність фігур — відходять у минуле. Надмірному раціоналізму в мистецтві романтики намагалися протиставити емоційно багатий духовний світ людини — неординарної особистості. Відмовляючись від класичних норм, вони ідеалізували й поетизували природу, історичну минувшину, їх приваблювала народна творчість, міфологія, екзотика Сходу. Романтики здебільшого ідеалізують минуле, що не повернеться, або недосяжне і невідоме майбутнє.

Романтизм мав надзвичайно яскраве вираження в усіх видах мистецтва. Як літературно-художній напрям він набув поширення у Франції (романи О. Дюма і В. Гюго, картини Е. Делакруа і Т. Жеріко), Німеччині (новели Е. Гофмана, краєвиди К.-Д. Фрідріха), в Англії (романи В. Скотта, поезія Дж. Байрона, пейзажі В. Тернера і В. Блейка), Іспанії (живопис і графіка Ф. Гойї). Романтичні властивості виявлялися по-різному у творчості представників національних шкіл.

Подивиться відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=HAju4M0PHKk

 

Практична робота.

1.    Опрацювати підручник стор. 146-150.

2.    Виконати морський пейзаж в стилі романтизму. Перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=WpH1Do6QQEc

31.03.2022

Тема. Класицизм: музика.

1.    Подивиться відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=IUlx_ulYJ0M

2.    Опрацювати стор. 134-145 підручника.

3.    Скласти кросворд до теми «Класицизм».

24.03.2022

Тема. Класицизм: архітектура, скульптура, живопис.

1. Перегляньте відео:

https://www.youtube.com/watch?v=cnY8i5DgV4A

 

https://www.youtube.com/watch?v=Hg7qh_QiRzk 

2. Опрацювати стор. 122-133 підручника.

Практична робота.

Намалюйте архітектурний пейзаж із класичною будівлею (графітний олівець, гелева ручка, фломастери).

03.02.2022

Тема. Українське бароко.

XVII-XVIII ст. – виключно складний і важливий період у житті українського народу. Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна. У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво – самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI століттях. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови. Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи – стиль бароко.

Архітектура доби бароко в Україні.

Українське бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Європейський стиль бароко впроваджувався в Україні досить своєрідно. На західноукраїнських землях, де був відчутним вплив католицької Польщі, він майже не відрізнявся від латинського першоджерела. Водночас у центральних і східних регіонах під впливом місцевих традицій набув національних самобутніх рис і називався козацьке бароко. Така різниця між двома вітчизняними гілками одного стилю найбільше виявилася в архітектурі, також помітна у скульптурі, а найменше — у живописі й графіці. В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як слайд І. Григорович-Барський, Степан Ковнір, Іван Зарудний.

В місті Київ в стилі українського бароко були побудовані таки об’єкти:               Софія Київська

Успенський собор Києво-Печерської лаври

Золотоверхий Михайлівський собор

Андріївська церква

В м. Чернігів - Катерининська церква

 В м. Львів - Собор святого Юра

 В м.Харьків – Покровський собор

  Отже, у XVII століття в архітектурі з'являються елементи стилю бароко, які передбачали велику кількість прикрас зовні і всередині будівлі, складність архітектурної конструкції, розробку складних просторових ансамблів, синтез різних видів мистецтва. Декоративні ідеї та можливості бароко були близькими до національного українського мистецтва, якому притаманна мальовничість композиції, гармонія будівель з навколишньою природою. Поєднання власних традицій та європейського впливу створило умови для розквіту своєрідного стилю, названого українським, або «козацьким» бароко.

Живопис доби бароко в Україні.

 Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід 17 — 18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір. Глибока духовність вирізняє давнє українське народне малярство. Найпоширенішим сюжетом народних картин був "Козак Мамай" ("Козак бандурист"). Дослідники вважають, що Мамай — половецько-татарське ім´я; відомо, що мамая-ми називали давніх ідолів, яких встановлювали на вершинах курганів. Картини "Козака Мамая" радше нагадували ікони. У цьому виявилися прагнення народу канонізувати свого улюбленого героя Зображували "Козака Мамая" на полотнах і стінах хат, на дверях і віконницях, на скринях, кахляних грубах і липових колодах вуликів. Очевидно, зображення козака виконувало роль оберегу селянського помешкання. Проте такі картини нерідко прикрашали садиби старшин і палаци панів.

Народного героя малювали у стані перепочинку. Він сидить "по-турецьки", замріяний і спокійний. Образ доповнюють гарні вуса, традиційний чуб-оселедець, сережка, люлька і сулія-пляшка; зброя покладена осторонь, і вірний кінь напоготові. В руках — бандура, а тиха пісня оповідає про запорожців, батьківський край і кохану, котрі потребують захисту. Козак розташувався під розлогим дубом, що у фольклорно-пісенній традиції символізує здоров´я, стійкість, красу, довговічність народу. Вік дуба — понад 1 тис. років. За давніми народними уявленнями, в дубі живуть душі хоробрих воїнів-ратіїв. Вважалося, що дубові гаї є улюблене місце перебування богів, яким під старими дубами наші предки приносили жертви. Козак Мамай своєрідно втілює риси українського характеру — волелюбність і мужність, сумління і звитяжництво, мудру народну філософію миролюбства і надії на краще майбуття.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

 

Перегляньте відео за посиланням https://youtu.be/XktqooYop7Y

Перегляньте презентацію за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=ZaKG7EUOQh4

 

Перегляньте відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=XktqooYop7Y

 

 https://www.youtube.com/watch?v=MxfjuhD2Op4

 

Домашнє завдання.

1.  Створи живописну композицію «Козак Мамай» у стилі народного малярства.

2.    Опрацювати стор.104-112 підручника.

 

27.01.2022

Тема. Музичне і театральне мистецтво бароко.

У добу бароко поряд з іншими видами мистецтва бурхливо розвивалася музика. У музичному мисленні відбувся знаменний перелом: поліфонічне багатоголосся змінилося гомофонно-гармонічним складом, що зумовило розквіт мистецтва імпровізації, вершинами якого зазвичай вважають творчість Й.С.Баха і Ґ.Ф.Генделя.

Зміни торкнулися й уявлень про церковну музику, з допомогою якої композитори прагнули розкрити складність душевних переживань людини. З’явилися твори, написані на релігійні тексти, але не призначені для обов’язкового виконання в церкві: кантата й ораторія.

Зросло значення світської музики: вона звучала при дворі, в салонах аристократів, у громадських театрах.

Бароко - дуже насичений подіями і багатобарвний, строкатий період музичного життя і творчості. Найбільш значними подіями в музиці стали буйний розквіт світського музичного мистецтва, зародження жанру опери, інтенсивний розвиток інструментальної музики та ін.

В інструментальній музиці зародилися нові жанри, наприклад, інструментальний концерт. Скрипка, клавесин, орган поступово перетворилися на сольні інструменти.

Розгляньте схему. Опираючись на неї, поясніть стильові особливості музичного мистецтва того часу.

Музика бароко

Музично-театральний жанр:

опера

Циклічні жанри:

концерт, соїта, соната.

Жанри великих форм:

ораторія, кантата, меса, пасіони .

Мистецтву бароко був притаманний глибокий драматизм, що особливо яскраво проявився у живописі та скульптурі.

Основним музичним інструментом доби бароко в духовній та камерній світській музиці став орган. Значного поширення набули також и також клавесин, лютня, барокова гітара, колісна ліра, віола, барокова скрипка,  віолончель, контрабас, а також дерев’яні духові інструменти: флейта, кларнет, гобой, фагот.

Риси барокової музики:

- трагічне світосприйняття;

- розкриття світу душевних переживань людини.

Жанри барокової музики:

- опера (Алессандро Скарлатті, Ґеорг Гендель, Клаудіо Монтеверді, Жан Батіст Люллі);

- ораторії (Йоганн Себастьян Бах, Ґеорг Гендель);

- меси, пасіони, момети, кантати (Йоганн Себастьян Бах);

- концерти, сюїти, сонати.

Добу бароко в музиці розділяють на три періоди:

- раннє бароко починається від появи жанру опери;

цьому періоду властиве становлення барокових жанрів і поступовий перехід від модальної гармонії до тональної;

- зріле бароко вирізняється широким розповсюдженням нового стилю в музиці і розгалуженням музичних жанрів;

- пізнє бароко характеризується остаточним утвердженням тональної системи.

Композитори раннього бароко:

Ґеорг Гендель – найбільш знаменитий придворний композитор свого часу та Клаудіо Монтеверді опера якого “Орфей ” стала віхою в історії музики, яка продемонструвала безліч прийомів і технік .

Композитори зрілого бароко:

Жан Батіст Люллі – творець ліричної французької опери .

Арканджело Кореллі –основоположник жанру «concerto grossi».

Композитори пізнього бароко:

Антоніо Вівальді – зробив значний внесок у розвиток інструментального барокового концерту і барокових сонат.

Доменіко Скарлатті – є автором близько 500 клавірних сонат, які вважаються зразком старосонатної форми .

Йоганн Себастьян Бах – найбільш майстерний поліфоніст своєї епохи, узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму.

Розгляньте репродукції картин, написаних у XVІІ ст.. Н. Турньє. “Концерт”. 1630-1635 рр.

Лоран ле Ла Гір. “Алегорія музики”.

1649 р., А. Боссе. “Музиканти”. 1635 р.

 Я. Вермеєр. “Жінка за клавесином”. 1670-1672 рр.

Які музичні інструменти на них зображені? З’ясуйте, до якого типу інструментів вони відносяться.

Творчість композиторів бароко.

Концертна творчість А. Вівальді стала яскравим утіленням інструментальної музики доби бароко.

Перегляд відео: уривок із циклу “Пори року”:

https://www.youtube.com/watch?v=D3qrt0EgVd8

Більшість ораторій Генделя створені за біблійними сюжетами. Ораторії композитора вражають силою звучання хору, віртуозним використанням поліфонії, м’якими і виразними мелодіями арій.

Перегляд відео: Г. Гендель

Вокально-драматична творчість Баха складається з близько трьохсот творів – кантат, хоралів, мотетів.

Театральне мистецтво.

У театрі бароко процвітали оперні вистави, що являли собою тісну інтеграцію різних видів мистецтва. У XVІІІ ст. сформувалися такі жанри, як опера-серіа (серйозна опера) та опера – буффа (комічна опера).

Театр бароко орієнтувався на масового глядача: мова стала простішою, зрозумілішою, а теми – близькими для широкого загалу. Використовуючи символіку, пишні костюми та ефектні декорації, актори й постановники спектаклю прагнули викликати емоції в тих, хто переглядає дію на сцені. У театрі бароко грали не тільки чоловіки, а й жінки, костюми в яких були особливо яскравими, оздобленими пір’ям та блискітками.

«Танці біля фонтана» Н.Ланкре, 1730-1735

Перегляньте відео:

https://www.youtube.com/watch?v=3mdhl_CAGb0

https://www.youtube.com/watch?v=hE36_lJjKq4

Домашнє завдання.

1. Опрацювати стор. 98-103 підручника.

2. Прослухати концерт А. Вівальді “Пори року”:

https://www.youtube.com/watch?v=D3qrt0EgVd8

02.12.2021

Тема. Готика. Музика що застигла.

Подивіться презентації:

https://www.youtube.com/watch?v=C0nkOMz4ZH4

 

https://www.youtube.com/watch?v=sVowGE8upLs

 

https://www.youtube.com/watch?v=8kxaKAn6Lg0&t=2s

 

Практична робота.

Розробіть шрифт з елементами готичного стилю.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати стор. 59-61 підручника.

2. Написати своє ім’я шрифтом з елементами готичного стилю.

18.11.2021

Тема. Романський стиль: декоративно-прикладне мистецтво, музика, театр.

У романський період продовжує розвиватися живопис (здебільшого як монументально-декоративний), мозаїка і книжкова мініатюра. їх сюжети були майже повністю підпорядковані релігійній тематиці. Характерні ознаки стилю у живопису. панування лінії, відсутність перспективи та об’єму, спотворені пропорції, площинність, відсутність світлотіньового моделювання. Часто істотну роль грали геометричні візерунки або складені з мотивів флори і фауни.

Монументально-декоративний живопис насамперед використовувався в культових спорудах, стіни яких прикрашали фрески стриманого колориту: сцени з біблійними сюжетами і з життя святих. Фігури композицій знаходяться в просторі, позбавленому глибини; стилізовані й плоскі, немає відчуття відстані між ними. Портретного живопису в той час взагалі ще не існувало.

Широко використовувалася в архітектурному оформленні храмів і монастирів мозаїка. У романський період виняткову роль відігравало мистецтво орнаменту з надзвичайним багатством мотивів — стилізовані квіти, фантастичні рослини, звивисті стебла з виноградними лозами, птахи, тварини. Значне місце займали образи чудовиськ. У мозаїці найчастіше використовувалися такі мотиви орнаменту, як знаки зодіаку, квадрат, шашковий візерунок, прямокутник, ромб, «хвіст ластівки», коло.

Не менш цікавими є середньовічні вітражі,

традиційна технологія виготовлення яких сформувалася

остаточно в кін. XI ст. — напоч. XII ст. Саме в той час змінювалися канони архітектури, а разом з ними змінювалася і манера виконання вітражів. З одного боку, зображувані фігури стали більш живими і рухливими, з іншого — загальна композиція характеризувалася статичністю і симетрією. Типовий ансамбль складався з трьох вікон, що символізують Святу Трійцю. Техніку вітражів збагатили важливі нововведення — дерев’яні рами, в яких монтувалося скло, замінилися свинцевою арматурою, яка допускала більшу різноманітність контурів і розмірів малюнка. Основними кольорами були синій і червоний. Проте використовували й інші кольори: зелений, пурпурний, жовтий.

 У мініатюрах романського періоду, якими ілюстрували книги Євангелія і Біблії, використовували яскраві, насичені, густі кольори.

 

Музика об'єднує моральну,

емоційну та естетичну сфери людини.

Музика — це мова почуттів.

 

Василь Сухомлинський

Музика

Характерною ознакою музики в епоху романського стилю був так званий григоріанський хорал, що склався у Західній Європі ще в VIII—IX століттях.

Григоріанський хорал

Григоріанський спів, або григоріанський хорал — традиційний спів католицької церкви, канонізований папою Григорієм І Великим у 590—604 роках, якому середньовічна традиція приписувала авторство більшості піснеспівів римської літургії. Григоріанський спів є одноголосним, хоча в ході історичного розвитку він став основою для багатоголосої церковної музики. Виконувався латинською мовою. Проте окремі пісні співалися грецькою мовою. В той же час у григоріанському співі синтезовані елементи візантійського співу, фольклор німецьких і кельтських племен. Тексти григоріанських хоралів в основному запозичені з Біблії. Церква прагнула додати співам характер відчуженості від усього земного; переважали звуки рівної тривалості (тобто плавний спів). Мелодії побудовані на так званих середньовічних ладах. Ладо-інтонаційна основа григоріанського співу — вісім модальних ладів, званих також церковними ладами. Манера виконання була суворою, стриманою, з плавними переходами, поступовими підйомами і сходженнями. Розспів строго підкорявся тексту, який і визначав його ритміку; при цьому в церковному хорі присутні виключно чоловічі голоси.

 

Давньоруський духовний спів

Найдавнішим видом східнослов'янського богослужбового співу вважається знаменний спів (розспів). Його пов'язують з іменами святого Феодосія Печерського (1008—1074), одного із засновників Києво-Печерської лаври, і святителя Туровського Кирила (1130—1182). Існує дві полярні точки зору виникнення цього співу: перша — це унікальне і самобутнє явище, поза всяких зовнішніх впливів; друга співвідносить знаменний розспів із візантійською традицією. В XI ст. в Київській Русі виникло також унікальне позначення нот. Дослідники припускають, що це відбилося одночасно зі створенням слов'янського алфавіту. Церковні співи були «покладені на прапор» — тобто на своєрідний нотний лист. Слово і мелодія були єдині, саме в єдності вони складали молитву.

Крім музичної мови і нотації в романський період змінився і порядок католицької служби. Ретельно були відібрані гімни й пісні, що відповідають кожній з частин служби. Поступово склалася католицька меса (православна літургія), основною подією якої є причащання віруючих.

Таким чином, особливостями музичної мови епохи Середньовіччя були:

•    перевага церковної культури над світською;

•    відсутність авторства (музика дарована людині Богом);

•    григоріанські хорали співалися на латині та в унісон (вважалося, що славити Бога люди повинні в усьому світі однаково — «єдиним серцем і єдиними вустами»);

•    наспів повинен був насамперед донести до слухачів молитовний текст, не відволікаючи уваги власне музичними красотами.

 

Починаючи з XII ст. в Західній і Центральній Європі повільно, але неухильно поширювався орган, звучання якого надавало урочистість певним частинам богослужіння. Протягом століть орган залишався єдиним допущеним церквою інструментом, значно пізніше з’явилися струнні. Православна церква не прийняла цей інструмент і єдиним інструментом, як і раніше, залишався людський голос.

Ще одна характерна риса романського стилю — система позначення звуків і лінійна нотація, які виникли на самому початку XI ст. Винахідником і того й іншого вважають відомого італійського музиканта XI ст. Гвідо д’Ареццо (~990-1050).

 

Історична довідка

Гвідо д'Ареццо — один з найбільших реформаторів в області музичної практики Середньовіччя. Він придумав і увів у музичну практику систему сольмізації (систему навчання співу), в якій встановив складові назви ступенів звукоряду (ut, re, mi, fa, sol, la), на основі акровірша молитви до Іоанна Хрестителя «Ut queant laxis», легендарного покровителя церковно-співочого мистецтва: UT queant laxis REsonare fibris Mira gestorum,

FAmuli tuorum SOLve pollute LAbll reatum

Sancte loannes    _

 

Така складова система позначення звуків була надзвичайно зручна для співу. Так виникли загальновідомі сьогодні назви основних звуків гамми. Єдину незручність становив склад «ут». Тому відомий італійський теоретик і вчитель співу Дж. Доні в 1540 році замінив його на «до», взявши цей склад зі свого власного прізвища. Ноти, заштриховані квадратики, розміщувалися на 4-х лінійному нотному стані, який також увів Гвідо д'Ареццо. Зараз цих ліній п'ять, і ноти зображують кружечками, але принцип, уведений Гвідо, залишився без змін. Винахід майстра швидко поширився по всій Європі. Реформа нотного письма Гвідо д'Ареццо створила передумови для точного запису музичних творів, зіграла важливу роль у розвитку композиторської творчості й лягла в основу сучасної нотації.

 

Театр

 

Ще під кінець раннього середньовіччя на площах і вулицях міст і в галасливих тавернах з’являлися мандрівники-забавники. У Франції їх називали жонглерами, в Англії — менестрелями, на Русі — скоморохами. Переїжджаючи з міста в місто, із замку в замок, артисти мандрівних театрів показували на ринкових площах простенькі вистави. З XI ст. популярність мандрівних театрів пішла на спад, а в середньовічну моду увійшли професійні співаки-поети, які стали іменуватися у Франції трубадурами і труверами, в Німеччині — мінезингерами. Вони оспівували у своїх піснях героїв хрестових походів, прості людські радості й піднесену любов. Пісні труверів відрізнялися від пісень трубадурів ясніше окресленими ритмом і будовою, а також великою різноманітністю форм:    баладами, танцювальними піснями, що містили сольний куплет і хоровий приспів; рондо.

Церква переслідувала мандрівних артистів, але знищити любов народу до театральних видовищ була безсилою. Прагнучи зробити церковну службу літургію більш дієвою, духовенство почало використовувати театральні форми. Виникла літургійна драма на сюжети зі Священного писання. її розігрували в храмі, а пізніше на паперті або церковному подвір’ї.

З часом з’являлися короткі музичні п’єски про любов пастуха і пастушки, які отримали назву пастораль. Із розвитком середньовічних міст і торгівлі в другий період Середньовіччя театр поступово виходить з-під влади церкви, стаючи «світським», тобто мирським.

 Презентація:

Таким чином, романський стиль був стилем середньовічного мистецтва, створеного нової середньовічного мистецтва, створеного нової феодальної цивілізацією, мистецтва, яке було і продовженням, і антитезою античного мистецтва. Саме романський період був часом виникнення загальноєвропейського монументального стилю середньовічної архітектури, скульптури та живопису. На відміну від Візантії, де мистецтво було строго регламентовано столичної школою, єдність романського стилю не виключала різновид місцевих шкіл. Наприклад, не тільки кожна країна, але й кожна область Європи мала свій варіант романської архітектури. Різними були системи розписів храмів і принципи їх прикраси скульптурою. Але, романський стиль в мистецтві багато успадкував від візантійського зодчества, наприклад, в архітектурі базиліки.

При збереженні місцевих особливостей романському мистецтву притаманні загальні риси: ведуча роль архітектури, яка відрізнялася суворим характером, підпорядкованість їй живопису і монументальної скульптури. Значного розвитку набула книжкова мініатюра, ювелірна пластика, вироби прикладного мистецтва. Синонімом музики в епоху романського стилю був так званий григоріанський хорал. Була винайдена система нотного запису.

Неповторне і своєрідне мистецтво романського періоду зіграло важливу прогресивну роль у розвитку західноєвропейського мистецтва. Саме в ньому вже зароджувався новий художній стиль — готика.

 

Подивиться презентацію за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=mzi1fdqtIMU

 

Послухайте Оперу «Іоланта» П.Чайковського:

https://www.youtube.com/watch?v=uXyjyUsE7to

 

Домашнє завдання.

1.    Опрацювати стор. 53 підручника.

2.    Подивиться фільм «Балада про доблесного лицаря Айвенго» (1982):

https://www.youtube.com/watch?v=dLFqELDuqXs

 

11.11.2021

Тема. Романська архітектура. Лицарський кодекс честі.

Подивиться презентації за посиланням:

 

https://www.youtube.com/watch?v=PaTyTnRTRk4

 

 https://www.youtube.com/watch?v=mCgHcPZUjY4

«Важка безмовність» — так лаконічно схарактеризував скульптор Огюст Роден романський стиль, що панував у середньовічній Європі. І не дивно, адже цей стиль набув поширення саме в архітектурі (його назва підкреслює зв'язок зодчества із давньоримськими традиціями).

Для початку романської доби характерне бурхливе будівництво. Провідними типами споруд стають собори, монастирі й замки, які створювали для потреб церкви та лицарства. І релігійні, і світські споруди нагадували неприступні фортеці. Оборонні й монастирські комплекси захищали зубчасті мури з високими вежами (головну називали донжон). Романська архітектура вирізнялася монументальністю, простотою і суворістю геометричних форм (паралелепіпед, циліндр, конус, піраміда), лаконічністю зовнішнього декору. Фасад споруди та її портал (вхід) прикрашали рельєфами. Вузькі вікна-бійниці на масивних стінах обрамляли арками. У церковному будівництві панували базиліки, що зводили за зразком римських світських споруд.

Базиліка Нотр-Дам ля Гранд, м. Пуатьє, Франція

Церква Св. Пантелеймона, м. Галич, Україна

Найбільша кількість пам'яток романської архітектури розташована у Франції та Німеччині. Найстарішою зі збережених в Україні храмів романського стилю є церква Св. Пантелеймона поблизу Галича (1194 р.).

Порівняйте архітектуру соборів, зображених на фото. Які в них спільні ознаки романського стилю.

Інтер'єрам романських базилік властиві масивні хрестоподібні склепіння, декор із типовим елементом напівкруглої арки. Стіну нефа поділяли на яруси: нижній — аркада, верхній — арочні вікна. Між ними, на стіні, часто розміщували галереї зображень на релігійні сюжети. Фрески та рельєфи суцільним килимом покривали стіни й стелю храму. Особливою експресією вирізнялися сцени Страшного суду, Апокаліпсису. Монументальний живопис і розфарбована скульптура підпорядковувалися архітектурним ритмам, поєднувалися з багатою орнаментикою. У симетричних композиціях Христос зображений вищим, ніж ангели, з непропорційно великими кистями рук, а прості смертні виглядають мізерними. На капітелях колон висікали рельєфи людей, стилізованих рослин, тварин, зокрема фантастичних і жахливих чудовиськ.

Фреска церкви Св. Климента, м. Тауль, Іспанія

Капітелі романських базилік, Франція

Яке значення відіграє форма арки в романських храмах? Опишіть зображення на капітелях, зокрема — інструменти музикантів.

З історії шедевра

Баптистерій, Пізанський собор і Пізанська вежа, Італія

Напевно, немає цінувальників мистецтва, які б не чули про Пізанську вежу, що падає. Ця всесвітньо відома споруда, заввишки 56,7 м, — частина архітектурного ансамблю, до якого також входять собор Санта-Марія Ассунта і баптистерій.

Чи дійсно вежа падає? Насправді споруда нахилена. Причина «падіння» вежі, за однією з версій, — занадто м'який ґрунт, на якому вона зведена. Упродовж багатьох століть вежа потрохи хилилася. У 2008 році «рух убік» споруди припинився.

Пізанська вежа — це циліндрична восьмиповерхова дзвіниця, оздоблена білим мармуром. Галереї такі самі, як аркади фасаду собору і баптистерію. Тож можна стверджувати, що мотив аркад об'єднує весь ансамбль. Гвинтові сходи з 294 сходинок усередині циліндра, а вгорі — дзвони.

План Пізанського собору має форму латинського хреста. Мармуровий фасад складається з чотирьох галерей із колонами. Інтер'єр споруди прикрашають позолочена стеля, фрески й мозаїки, арки з чергуванням білого і чорного мармуру, численні скульптури видатного майстра Нікколо Пізано.

Інтер'єр Пізанського собору

Споруда баптистерію — взірець плавного змішування стилів: романського (перший ярус з округлими арками й вузькими вікнами) і готичного (арки-зубчики верхнього ярусу). Готичний стиль виник тоді, коли споруду добудовували Нікколо Пізано та його син Джованні. А сталося це тому, що будівництво архітектурного ансамблю тривало з перервами упродовж майже двох століть (вежу зводили з 1173 р. до 1360 р.).

Нині ансамбль у Пізі внесено до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Кожен читач літературних творів про лицарів неодноразово, напевно, уявляв середньовічний замок, у якому розгорталися події сюжету. Ілюстрацією до лицарського роману може слугувати замок Каркасон, що на півдні Франції. Ця споруда — справжній шедевр військового зодчества, що вражає своєю величчю. Два кола потужних стін, 52 вежі, величезні ворота, бійниці, рів, міст через річку — ось типові ознаки романського замку-фортеці.

Середньовічний Каркасон відновили з руїн і підтримують різними, навіть бутафорськими, методами: тут вузькими мощеними вулицями їздять запряжені кіньми брички, проводять костюмовані лицарські турніри.

Замок Каркасон, Франція

Взірець раннього військово-оборонного зодчества України — Аккерманська фортеця, споруджена в романському стилі на руїнах античного міста Тір (нині м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.). Стіни потужної споруди укріплювали 34 вежі (збереглося лише 26), різних за формою: циліндричні, триярусні тощо. До замку можна було дістатися крізь ворота підйомним мостом. Сьогодні тут щоліта проводять молодіжний музичний фестиваль «Фортеця» та лицарські бої.

Аккерманська фортеця, Україна

До найвідоміших пам'яток романської архітектури в Україні належить Хотинська фортеця (Чернівецька обл.). До архітектурного комплексу входять чотири оборонні вежі, палац і церква. В'їздом до замку слугує дерев'яний міст. У центрі подвір'я розташовано колодязь. Тривалий час фортеця була форпостом Галицько-Волинського князівства. Згодом замість дерев'яних укріплень звели кам'яні. Під стінами замку відбувалися великі битви. Упродовж віків фортецю неодноразово руйнували завойовники, потім її відбудовували знову. Нині відреставрована Хотинська фортеця — Державний історико-архітектурний заповідник. За цією «книгою в камені» можна вивчати історію України.

Герб м. Хотин

Хотинська фортеця, Україна

Якої форми вежі фортець на ілюстраціях? Як вони розміщені?

Напевно, чимало з вас захоплювалися історіями про хоробрих лицарів і чарівних панн або про замкнену у високій вежі принцесу, яка очікує, що принц на білому коні врятує її та відвезе у свій замок, де вони будуть жити разом довго і щасливо... Нерідко у стародавніх легендах і казках, в історичних чи пригодницьких літературних творах і кінофільмах події відбуваються саме в середньовічних замках. Зокрема, у творах про Короля Артура, Робін Гуда, Роланда, Тангейзера та інших лицарів — шляхетних воїнів-вершників. Кодекс честі, який зачитували під час ритуалу посвяти в лицарі, вимагав сміливості в захисті Батьківщини, чесності, благородства. Лицарські подвиги й турніри присвячували чарівним паннам. Лицар був озброєний мечем, щитом, списом і кинджалом. Від ударів захищали кольчуга, броня, шолом із коміром. На лицарських коней надягали збрую і спеціальний панцир зі шкіри або металевих пластин. Розпізнавальними знаками лицарів були герби — своєрідні візитівки роду.

Вітторе Карпаччо. Портрет лицаря

Турнір. Мініатюра з Манеського кодексу XIV ст.

Герб м. Львів, Україна

Герб м. Запоріжжя, Україна

Герб м. Краків, Польща

Своєрідний монументально-декоративний синтез романської архітектури, скульптури та фрескового живопису, а також відображення доби в книжковій мініатюрі мали велике значення для розвитку західноєвропейського мистецтва, підготували перехід до наступного ступеня середньовічної художньої культури — до мистецтва готики.

Каде Руссель. Французька народна пісня (див. додаток 1).

Брате Якоб. Французька народна пісня (див. додаток 1).

Про якого майстра-дивака йдеться в пісні? Як про це розповідає музика: вона лірична, драматична чи сатирична?

Практична робота.

 Зобрази середньовічний замок-фортецю в романському стилі.

Домашнє завдання.

1.    Опрацювати стор. 46-52 підручника.

2.    Зобрази середньовічний замок-фортецю в романському стилі.

04.11.2021

Тема. Мистецьки перлини Київської держави.

Переглянути відеофільм за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=hHlH88VKZUs

Прослухати пісню «Київ мій» за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=mu7KL8DAfBw

- Сьогодні ми продовжимо знайомитись зі стилями мистецтва середньовіччя, з найвизначнішими пам’ятками культури Київської держави та вплив візантійської культури на розвиток слов’янського мистецтва.

- На минулому уроці ми розглядали тему «Велич  і світло Візантії» і знаємо, що розвиток мистецтва Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії до початку доби Відродження.

Одним із найважливіших центрів середньовічного мистецтва була Візантія, в якій і був сформований один із стилів світового мистецтва – візантійський.

Відповідно до нових світоглядних уявлень головним завданням візантійського мистецтва було втілення божественного начала.

 

Як, де і в чому зародився Візантійський стиль?

- Візантійський стиль зародився в архітектурі, образотворчому мистецтві, ілюструванні книг. Балканами він поширився на Русь – Україну. Приміщення храмів мали три галереї – нефи.

- Неф (від франц. «корабель») – приміщення у вигляді галереї, відокремлене від інших арок або колон.

- Собори Візантії прикрашено мозаїками, іконами. Інтер’єр оздоблений мармуром різних кольорів.

Візантійський храм – взірець «синтезу мистецтв», у якому поєднано архітектуру, монументальний живопис, театралізований церемоніал і звучання хору а капела, який під час богослужіння співає літургію.

- А капела (від лат. «каплиця») – хоровий спів без інструментального супроводу.

- Літургія (з грец. «всенародна справа», служіння) - найважливіше церковне служіння у православній християнській церкві.

- Культура Візантії, візантійський стиль мистецтва мали великий вплив на культуру Київської Русі, яка в цей час була однією з найпотужніших держав, північний сусід Візантії.

Мистецтво Київської Русі успадкувало найкращі шедеври Візантії й перенесло свій неповторимий колорит у сузір’я Стародавньої культури.

В Київській Русі, в цей час, було запроваджено християнство. Ключова подія – масове хрещення в 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославовичем, у результаті християнство стало провідною релігією на Київській Русі.

Це найстаріший скульптурний пам’ятник Києва, споруджений у 1853 році, один із символів міста. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки.

- Запровадження християнства долучило культуру Русі до західно – європейських цінностей. Сакральна архітектура, монументальний живопис, іконопис, книжкова мініатюра розвивалися на візантійських традиціях, поступово набуваючи своєрідних особливостей.

Давньоруські храми були осередками мистецтва й освіти. У них зберігалися рукописні книги, працювали літописні й іконописні майстерні.
До найвищих художніх здобутків Київської держави належить іконопис.

Ікона (від грец. «зображення») – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Бога, святих; предмет ритуалу, призначений для покоління.
 На основі творчого переосмислення візантійських іконописних канонів сформувалася самобутня київська школа. Використовували силуетні зображення образів, кольори з конкретною символікою.

- Червоний – земне життя, золотий – світло, синій і зелений – небесний дух.

Вокально – хорова робота

- Характер пісні наспівний, трепетний, зворушливий, світлий.

пісні спокійний.

- Введення християнства зумовило утвердження Києво – Печерського монастиря як осередку розвитку хорового церковного співу.

Основою християнського богослужіння став знаменний розспів. У давньоруських рукописних книгах розспіви записували не нотами, а «знаменами» («крюками»). Від цього й назва «знаменний розспів».

У різні часи духовні піснеспіви захоплювали й надихали композиторів, які розвивали старовинні традиції вітчизняної хорової музики. Одним із композиторів був Кирило Григорович Стеценко, автор різноманітних за жанром творів: опери, хори, кантати, романси, твори духовного жанру.

 Один із жанрів церковної музики – «Всенощна», яка написана для церковної служби. Але, сьогодні вона виконується в концертах як цикли і окремо частинами. Вона відноситься до числа справжніх скарбниць літургійного мистецтва.

Перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=xVBnZXcIRvQ

Послухаємо піснеспів «Благослови душе моя Господа» у виконанні академічного хору Києво – Печерської Лаври.

Перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=eciPV5K6jXw

 Церковна музика Візантії – одноголосне звучання хору. Київської Русі – розкішне багатоголосся.

 Спільне в церковній музиці Візантії та Київської держави – літургія, спів а капела.

Особливо шанували в Русі – Україні музику дзвонів, що супроводжувала релігійні свята.

Мистецтво дзвону – особливе і старовинне мистецтво. Вслуховуючись у дзвін соборів та храмів, ми можемо відрізнити дзвін урочистий і святковий від тривожного та печального.

Так само є різними дзвін вранішній та дзвін вечірній.

Музика дзвону має, як і звичайні музичні твори, свій темп, ритм, динаміку, лад.

Візантійський стиль реалізувався не тільки в архітектурі, живопису, музиці, але й мав великий вплив в декоративному ужитковому мистецтві.

Висновок, що тисячолітнє існування Візантії відіграло важливу роль в історії світового мистецтва: візантійські митці розвинули й передали наступним поколінням античні традиції; створили канони духовної культури в архітектурі, живопису, музиці. Мистецтво Київської держави розвивалося під впливом досягнень Візантії, розвиваючи на його підґрунті власну самобутність, сягнуло високого європейського рівня.

Бліцтурнір «Що я знаю про стилі мистецтва Візантії та Київської держави».
1. Головне поєднання Візантійського та Київського храмів Святої Софії? ( «синтез мистецтв» ).

2. Приміщення у вигляді галереї, відокремлене від арок або колон? (неф).

3. Живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Бога, святих? (ікона ).

4. Хоровий спів без інструментального супроводу? (а капела).

5. Найважливіша церковна всенародна справа, служіння? ( літургія ).

6. Основа християнського богослужіння? ( знаменний розспів ).

Творче завдання

1.    Гра «Знайди слова» (назви музичних інструментів, що були поширені в Київській державі) 

https://learningapps.org/view13716937

2.    Складіть пазли «Знаменний розспів»

 https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=201403435c33

3.    «Херувимська. Знаменний розспів»   

https://www.jigsawplanet.com/?rc=play&pid=3fd056e42ea6 

Домашня робота.

1. Прочитати ст. 41-45 у підручнику.

2. Створити ескіз мозаїки (квіти, птахи тощо) у візантійському стилі для оформлення інтер’єру.

8 клас

28.10.2021

Тема. Велич і світло Візантії.

Візантійське мистецтво — стиль в образотворчому мистецтві й архітектурі, що зародився в 4-5 століттях у Візантії (столиці Східної Римської імперії) і поширився в Італії, через Балкани, в Київській Русі, де він існував впродовж багатьох століть. Візантійський стиль характеризується важкою стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатих кольорів, зокрема, золота. Візантійські художники відзначилися у мозаїчних роботах і в ілюструванні книг.

 Періоди візантійського мистецтва:

ранньохристиянський період (так званої передвізантійської культури, 1—3 століття)

ранньовізантійський період, «золоте століття» імператора Юстиніана I — до цього періоду належить архітектура храму Святої Софії в Константинополі й равеннські мозаїки (6—7 століття)

іконоборський період (8-початок 9 століття). Імператор Лев III Ісавр (717—741), засновник Ісаврійської династії, видав едикт про заборону ікон. Цей період одержав назву «темний час» — багато в чому за аналогією з подібним етапом розвитку Західної Європи.

період Македонського Відродження (867—1056). Прийнято вважати класичним періодом візантійського мистецтва. 11 століття стало вищою точкою розквіту. Відомості про світ черпалися з Біблії й із здобутків прадавніх авторів. Гармонія мистецтва досягалася за рахунок суворої регламентації.

період консервантизму за імператорської династії Комнінів (1081—1185)

період Палеологівського Ренесансу, відродження елліністичних традицій (1261—1453).

           

Переглянути відеофільм за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=DiF0G2PEpxI

 Д/З:

1. Прочитати ст.36-40 у підручнику.

2. Виконати замальовки візантійського орнаменту.

Тема. Українці у світі.

Проглянути відео-презентацію за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=vthy3tYL1uM

 

Прослухати пісні Квітки Цісик «Трояндова колекція». Перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=dpr9QN3lpKo

 

 

Творчість українських композиторів 19-20 століття:

https://www.youtube.com/watch?v=2OcOWec5fE0

 

 

9 клас

06.05.2021

Тема. Мистецтво в діалозі культур. Полікультурна Україна.

Діалог культур.

Із досвіду всіх народів світу складається загальнолюдська культура. Жодна національна культура сама по собі не може претендувати на право бути пануючою. Кожна національна культура являє собою сукупність неповторних і незамінних цінностей, оскільки через свої унікальні традиції та форми художньої культури кожен народ заявляє про себе усьому світові.

Культура може вважатися зрілою, тільки якщо вона вміє терпимо ставитися до відмінностей між людьми.

З відкриттям меж між європейськими державами підсилюється мобільність людей, зростає їхнє прагнення до вивчення інших культур, до встановлення й підтримки різного роду культурних відносин усередині своєї країни та за кордоном. Міста Європи перетворюються в багатомовний простір, у якому співіснують різні національні культури.

Рис. 6. М.М. Бахтін (1895-1975)

Актуальним стає вміння людей жити у злагоді, навіть якщо їхні традиції та звички протилежні. Розумним шляхом до об'єднання може бути тільки діалог культур. Автором «діалогічної концепції культури» є російський культуролог і фі­лософ М.М. Бахтін. До його концепції культури можна віднести теорію про діалог як принцип культурного розвитку, що дозволяє не тільки органічно використати краще зі світової культурної спадщини, але й дати можливість людині переосмислити «чужу» культуру. Якщо світові культури є у певному розумінні «особистості», то між ними повинен існувати нескінченний «діалог». М.М. Бахтін писав: «Ми ставимо чужій культурі нові питання, яких вона сама собі не ставила, ми шукаємо в ній відповідей на ці питання, і чужа культура відповідає нам, відкриває перед нами нові свої сторони, нові смислові глибини... При такій діалогічній зустрічі двох культур вони не зливаються й не змішуються, кожна зберігає свою єдність і відкриту цілісність, але вони взаємозбагачуються».

М.М. Бахтін розумів культуру як форму спілкування людей різних культур, форму діалогу. Кожна культура, будучи залу­чена в «діалог», наприклад, з наступними культурними епохами, поступово розкриває сховані в ній різноманітні змісти, що часто народжуються мимоволі задумів творців культурних цінностей. Діалогічна концепція культури припускає взаєморозуміння й спілкування не тільки між різними культурними шарами, але й зближення культурних регіонів.

Ідеалом «людини культури» є така людина, яка шукає власні відпо­віді на «вічні» питання буття. Під час цього пошуку вона вступає в діалог з культурами різних історичних епох, зокрема сучасності. Метою учасників діалогу культур є досягнення взаєморозуміння при всій можливій різниці їхніх поглядів, вірувань і традицій.

На жаль, розмаїття культур має і певні вади, які виражаються в упередженому ставленні до інших людей на підставі їхніх релігійних вірувань, раси, національного походження, що може стати причиною конфліктів. Щоб запобігти конфліктам у суспільстві, основою якого є розмаїття поглядів, слід на перше місце поставити виховання в собі толерантності — терпимості до чужих поглядів, вірувань, політичних уподобань та позицій, поведінки тощо.

Полікультурна особистість має здатність до вільного діалогу з представниками різних культур, що відкриває можливості для взаєморозуміння. Вона готова до міжнаціонального спілкування й співробітництва з представниками різних етнічних груп, спрямована на встановлення добросусідських відносин з усіма народами і прагне підвищити загальну культуру за рахунок взаємного збагачення досвідом духовного розвитку, освоєння культурних досягнень всіх народів.

Полікультурна Україна.

У сучасній Україні склалась унікальна ситуація розмаїття культур в усіх різновидах: етнічному, мовному, релігійному. У нашій державі проживає понад 100 націй і народностей. Крім українців (три чверті населення країни), значний відсоток станов­лять інші східнослов'янські народи (ро­сіяни, білоруси), а також євреї, західні та південні слов'яни (поляки,чехи, бол­гари, словаки). З інших етнічних груп найбільш чисельні романомовні народи (молдавани, румуни), греки, представ­ники фінноугорської (угорці, естонці) та алтайської (татари,гагаузи) мовних сімей.

Найстійкіше зберігаються етноспецифічні риси у сфері духовної культу­ри— мові, звичаях, правових нормах, обрядовості, різних видах мистецтва і народної творчості, віруваннях.

У весіллі —яскравому й урочистому церемоніалі — своєрідні риси виявляються не лише серед окре­мих народів, а навіть в межах одного етносу. Особливо багато спільного у ве­сільних обрядах східнослов'янського населення. У районах українсько-російського пограниччя серед обох наро­дів основні весільні обряди відбували­ся у хаті молодої: викуп, покриття го­лови, посад, розподіл короваю, одарювання. Ці риси характерні для всіх східних слов'ян. Разом із тим у росій­ських селах простежувалися специфіч­ні традиції, властиві більше росіянам: у звичаях «уговора», передвесільних ве­чорів, кладки (передвесільного грошо­вого внеску молодого родині молодої), причитань нареченої; з другого боку, в українських селах Росії побутували традиції, принесені з батьківщини,— особливості сватання, заручин, обря­дів післявесільного циклу та ін.

Не менше спільних традиційних рис у сучасному весіллі білорусів і українців Полісся: обсипання житом, хмелем, розподіл короваю, простилан­ня молодим кожуха на посаді, зв'язу­вання їх наміткою або рушником, перейма, викуп. Всі вони мають міс­тично-магічний зміст і символізують побажання добробуту, щастя, злагоди.

Порівняльний аналіз весільних об­рядів Закарпаття свідчить про давньо­руську основу їхнього походження. На це вказують терміни етнографічних реалій: спільна з росіянами назва свадьба, однакові для населення Кар­патського регіону і всіх східних сло­в'ян назви весільних чинів. Цікаво, що на Західній Буковині побутує давньо­руський термін челядь.

У болгарському весіллі наявні майже всі принципові ознаки східно­слов'янського, але є й деякі особли­вості. Так, надзвичайно важливу роль на весіллі грають куми (побащина і помайчина). Під час реєстрації шлю­бу вони навіть замінюють батьків. Від них батьки молодої приймають чаву­нок з най популярнішою стравою з ку­рятини (манджою) на ознаку згоди. Багато ритуальних дій на болгарсько­му весіллі пов'язано з виготовленням одного з найголовніших атрибутів — весільного прапора (байрака).

Багато спільних рис у весільній обрядовості народів, які не пов'язані генетично, але об'єднані давніми взає­минами (українці і східнороманські народи, угорці, греки). Яскравий при­клад дає порівняння весільного ритуа­лу українського і молдавського насе­лення. Крім зазначених вище спіль­них ознак, можна назвати використан­ня особистого запрошення на весілля у вигляді невеличких колачів (шишки в українців, жемни у молдаван), оформлення святкових атрибутів бар­вінком (відповідно — квітка і флоаре) тощо.

Проте у сучасному весільному об­ряді молдаван існують і своєрідні ри­си: передвесільний обряд , прощання молодого з друзями (дат мина), ри­туальне миття рук старостами перед одарюванням, звичай застилати доро­гу молодим килимними доріжками (в українців — рушниками). Дуже важливу роль у молдавському весіллі, як і у сусідніх болгар, а певною мі­рою українців Закарпаття і Буковини, відіграють куми і посаджені батьки.

Тривалий час давні звичаї зберіга­лися у весільній обрядовості греків Приазов'я. У деяких селах невістка під час весільного пиру була відсутня і знаходилася разом із молоддю в іншій кімнаті; велика увага приділя­лася демонструванню її приданого (прика). Досить стійко трималися звичаї уникання (наприклад, молода повинна була мовчати у присутності гостей) і затворництва (після наро­дження дитини жінка сорок днів не мала права залишати оселю).

Для угорського весілля Закарпат­тя характерні віршовані привітання старшим сватом молодих і гостей, своєрідна атрибутика: носіння свата­ми палиць, прикрашених рушниками і різнокольоровими стрічками.

У сучасній весільній обрядовості народів, які живуть на Україні, ви­няткове місце посідають народна му­зика, співи й танці. Так, серед бол­гарського населення поширені давні музичні інструменти — гайда, кавели, тамбурина, кеменче\ виконуються ма­сові танці — хоро, ручениця. Угорське весілля не можна уявити без чардаша, молдавське — без жока, молдованески або сирби, грецьке — без яремава і бугданку. Але й тут знайшли місце взаємовпливи, чому безперечно сприяє зростання числа міжетнічних шлюбів: в українських селах Слобо­жанщини простежуються мотиви ро­сійського весільного співу; коломийко­ва будова весільних пісень характерна для багатьох народів Карпатського регіону тощо.

Культура України 21 століття заснована на загальнолюдських цінностях: захисті прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку людини, поширенні наукових знань, взаємозбагаченні національних та регіональних культур, дбайливому ставленні до життя. Тому саме зараз з‘являється можливість не лише вільного розвитку кожної національної культури, а й постійного їхнього зближення в полікультурному просторі України.

Існування та взаємодія багатьох культур у єдиному географічному, історичному, художньому просторі не повинні призводити до їхнього уподібнення одна одній. Навпаки, індивідуальні, неповторні риси кожної національної культури, стаючи безцінними складовими єдиної загальнолюдської культури, повинні збагачувати її та сприяти подальшому розвиткові, виховувати повагу до художніх цінностей інших народів і до збере­ження власної унікальності.

 Український народний весільний одяг кінця 19 – початку 20 ст.

 

Термінологічний словник:

 

Полікультурне суспільство – термін, що вживається стосовно регіонів, де історично проживають представники двох та більше етнічних груп.

Толерантність – ставлення з повагою до іншої точки зору, вірувань, прагнення зрозуміти відмінну від власної позицію, терпимість, поблажливість до когось або чогось

Художній образ – розкриття реальних явищ через особливе й індивідуально неповторне.

 

Проглянути відео-презентацію за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=iMjmltl4lMo

 

Прослухати пісню «Христос Воскрес» на 12 мовах за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=Av2fLgt1Ap8

 

Домашнє завдання:

   Виконати малюнок стародавньої фортеці

 

9 клас

29.04.2021

Тема. Мистецтво в діалозі культур. Полікультурність.

Мистецтво відображає світоглядні уявлення різних народів, художню картину світу.

У процесі розвитку мистецтва можна виокремити два великі періоди:

— коли художні картини світу не мали автономності та були тісно зрощеними із сакральними цінностями, передусім з міфом та релігією;

— коли художні картини світу розвиваються відокремлено від сакральної культури.

Якщо в першому разі міф і релігія надавали художнім образам світу загальнозначущих, колективних смислів, то в другому — разом із узагальненням відбувається утвердження особистісного начала і виникають різні картини світу, що функціонують одночасно в певному типі культури.

Спробуйте узагальнити свої знання з мистецтва різних епох, стилів, напрямів і назвати особливості картин світу, які вразили своєю оригінальністю.

У наш час саме полікультурність стає основним принципом розвитку людства. Зупинимося на цьому явищі детальніше і почнемо з прикладів.

 

Домашнє завдання:

1. Опрацювати підручник стор.192-197.

2.Виконати запрошення на свій випускний вечір в обраному національному стилі.

 

15.04.-22.04.2021

Тема. Поширення мистецтва: музеї, галереї, бібліотеки.

Минуле – невід’ємна частина національної культури кожного народу. Дбайливе ставлення до історичних пам’яток, творчої спадщини – один із показників культурної політики будь-якої держави.

Велике розмаїття шедеврів – живопису, архітектури, скульптури, літератури, декоративно-ужиткового мистецтва, музики, театру, кіно створили не одне покоління великих майстрів минулих століть. Для наступних поколінь їх треба обов’язково зберегти. Для цього створені спеціальні установи: бібліотеки, музеї, театри, картинні галереї, історико-культурні та історичні заповідники, завдання яких – не тільки зберегти культурні пам’ятки, а й популяризувати їх.

Культурна спадщина — сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, результат духовної і матеріальної діяльності.

1963 року створена загальноєвропейська федерація Europa Nostra з метою популяризації і захисту культурної спадщини та природного середовища Європи.

Під «культурною спадщиною» розуміються:

• пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
• ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
• визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

До культурної спадщини відноситься також: вміст бібліотек, музеїв, архівів. До матеріальної культури належать також архітектурні будівлі: церкви, монастирі, замки, палаци та інші культурні та архітектурні пам'ятники.

Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

…Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

1. Бібліотека або книгозбірня — культурно - освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх зберігання, збереження і обслуговування ними читачів.

2. Музеї («дім Муз») — культурно-освітні та науково-дослідні заклади, які призначено для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

3. Пам'ятка — предмет духовної або матеріальної культури минулого, унікальний об'єкт природи чи цивілізації, який становить наукову, пізнавальну та естетичну цінність.

4. Архітектурний ансамбль — гармонійна єдність просторової композиції будівель, інженерних споруд, творів монументального живопису, скульптури і садово-паркового мистецтва.

5. Архів — установа, що здійснює приймання, опис і зберігання документів з метою використання ретроспективної документної інформації.

6. Галерея - приміщення для експонування художніх творів, назва багатьох художніх музеїв.

Д/З: 1. Опрацювати в підручнику стор. 180-191.

         2. Створення ескізу реклами для бібліотеки.

Зразки робіт.

25.03.2021-01.04.2021

Тема. Фотомистецтво і реклама.

 У наш час складно уявити, що колись не існувало фотографій, адже тепер майже в кожній родині зберігається добірка сімейних фото, бодай невеличка, а в декого — своєрідний фотолітопис роду.

Фотографія має на меті створення за допомогою фотоапарата зображень певних предметів, об’єктів, людей. У результаті фотограф отримує світлину (на папері) або електронне зображення (цифрова фотографія). Спочатку вона була монохромна, згодом виникла й кольорова.

Винахідниками фотографії є французи Жозеф Нісефор Ньєпс і Луї Жак Дагерр та англієць Вільям Генрі Фокс Телбот (1839).

За відтворюваними подіями фотографії умовно поділяють на репортажні (без втручання фотографа) і постановочні.

Зазвичай розрізняють фотографів-професіоналів і аматорів, які знімають для власного задоволення. Професіоналів часто поділяють на весільних, модельних, рекламних, пейзажних, спортивних фотографів, а також фотожурналістів. Деякі суміщують ці професії. Фотографії може створювати як одна людина, так і група осіб. Першою жінкою-фотографом була англійський ботанік Анна Аткінс.

Старовинний і сучасний фотоапарати

Яка роль фотографії у нашому житті? Якими якостями має володіти фотограф?

Фотокореспонденти висвітлюють соціальні катастрофи, різноманітні явища природи, дивовижні стихії. Часом завдяки невтомній, інколи й небезпечній, роботі фахівців-фотографів з’являються фоторепортажі в ЗМІ. Цікаво, що за багатьма параметрами складності й ризику до десятки найстресовіших професій входять фотожурналісти разом із військовими, пожежниками, пілотами тощо.

Фотомистецтво належить до візуальних, або пластичних, мистецтв і водночас до так званих «технічних». Тривалий час побутувала думка, що на статус мистецтва може претендувати лише рукотворна річ, тому до цього кола не включали зображення, отримані за допомогою техніки (фотографія, кіно, телебачення). Від початку існування їх вважали тільки розвагами, згодом — технічними засобами передавання інформації, і, зрештою, у процесі створення власної художньої мови відбувся їх перехід на мистецький рівень.

Існує два напрями фотографії — документальна і художня. Документальна фіксує миттєвості життя, об’єктивну реальність. Художня втілює художній задум, авторський погляд на сцени й об’єкти, спеціально обрані або організовані для фотографування.

Спортивний фоторепортаж (один з кадрів)

Віолончельний концерт (скульп. Ф. Мейслер, А. Овадія), м. Харків, Україна

Портрет митця

Легендою американського і світового фотомистецтва є Ансел Адамс (1902-1984). Коли йому було 10 років, батько забрав його зі школи й організував домашнє навчання, зокрема й уроки гри на фортепіано. Захоплення музикою було достатньо серйозним. Після того, як хлопчик зацікавився фотографією, він довго не міг зробити вибір між двома своїми захопленнями. У віці 17 років Ансел вступив до клубу, члени якого захищали природні пам’ятки. Багато фотографій юнак присвятив охороні парків і заповідників, що використовував клуб у природоохоронній діяльності. Широкої популярності А. Адамс набув завдяки своїм чорно-білим пейзажам. Він вважав, що технічна досконалість і майстерність фотографа не можуть зрівнятися з художнім поглядом, зі здатністю митця виразити своє світовідчуття за допомогою фотографії.

Визнаний класик фотографії заснував перший у США факультет мистецтва фотографії в Каліфорнійській школі мистецтв. Багато його робіт можуть слугувати наочними посібниками з композиції, адже не тільки викликають певні емоції, а й допомагають зрозуміти взаємозв’язок між об’єктами в кадрі.

Фотографія А. Адамса «Хребет Тітон і річка Снейк» увійшла до 116 робіт, обраних для занесення на золоту пластинку космічного корабля «Вояжер», який був запущений у космос, щоб передати іншим цивілізаціям інформацію про природу Землі.

Пейзаж

Одним із найвідоміших фотографів в Україні був свого часу Альфред Федецький, уродженець Житомира, випускник Фотографічного інституту Віденської Академії мистецтв. Він відкрив фотомайстерню в Харкові, фотографував коронованих осіб, військових, діячів мистецтва, шляхтичів і міщан.

Поцікавтеся творчістю сучасних українських фотохудожників.

Ю. Химич. Осінь (зліва). Києво-Печерська лавра. Пізня осінь (справа)

 Щоб ідентифікувати будь-який вид мистецтва, потрібно передусім з’ясувати сутність його мови. Яка ж специфіка візуальної мови фотографії?

Фотомитець здатний виразити власне ставлення до зображуваного в художньому образі за допомогою таких засобів виразності, як композиція, ракурс, світлотінь, колір. Завдяки вибору певної миті зйомки можна передати своєрідність явища природи, неповторність події, людини.

Фотокомпозиція передбачає доцільне розташування об’єктів, елементів переднього плану і тла відповідно до вимог візуальної гармонії.

Художні аспекти фотографії виявляються у виборі стилю, жанру, прийомів оброблення фотоматеріалів. Техніка фотозйомки полегшує пошук задуманого образу, а сучасні технічні засоби спростили отримання якісного зображення.

Порівняйте фото лаври з картинами (формат, композиція, ракурс, кольори тощо). Які досягнення живописців успадкувало фотомистецтво?

Києво-Печерська лавра. Фотографія початку XX ст. (зліва) та сучасна (справа)

До найпопулярніших жанрів фотомистецтва належать пейзаж, портрет і репортаж. Усім їм притаманний документалізм — властивість, яка вперше увійшла в мистецтво з появою фотографії. Документалізм, достовірність, реальність відрізняють фотографію від живопису, графіки.

Отже, фотомистецтво поєднує художню виразність із правдивістю.

Замість тематичних жанрів, на які традиційно поділяють образотворче мистецтво, у сучасній візуальній культурі існує жанровий поділ за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, фотографія, інсталяція, відео тощо.

Чи може фотографія мати свій художній стиль? Натуралістично відзнятий кадр буде ретельно демонструвати всі деталі, що потрапили в об’єктив. Якщо ж знімок зробити під кутом авторського художнього бачення, буде зовсім інша робота. Характер і сила авторського відхилення від дзеркальної фотографії і визначають саме стиль. Він може бути індивідуальним чи відповідати певній художній школі.

У сучасній фотографії розрізняють такі напрями й стилі: етнографічно-соціологічний, репортажний, плакатно-рекламний, художньо-конструктивний, декоративний, символічний, імпресіоністичний. Нерідко фотохудожник працює одразу в кількох напрямах.

Усі стилі й жанри художньої фотографії складають цілісну картину цього виду мистецтва і сприяють розумінню його естетичних можливостей.

Аерофотографія — напрям фотомистецтва, який дає можливість відчути себе птахом і побачити нашу планету з висоти пташиного лету. Фотохудожники зазвичай піднімалися в повітря на гелікоптері, щоб зафіксувати мальовничі пейзажі нашої планети.

Грей Малін. Ріміні, Італія (аерознімок)

Сінді Грандстен. Фотоарт у жанрі фентезі

Костя Пазюк. Польові горобці. Переможець конкурсу HBW World Bird Photo Contest, 2014

 Цікаво відкривати світ морів і океанів під час підводних фотозйомок. Дайвери знімають дивні підводні печери, риб, водорості.

На основі колажу, монтажу виник новий вид творчості — фото-арт, де фотографія стає частиною простору або пам’ятки про певну художню акцію, яку неможливо безпосередньо показати публіці.

У Нью-Йорку засновано Міжнародний центр фотографії (1966). Музеї фотомистецтва є у Дрездені (Німеччина), Антверпені (Бельгія), Хмельницькому (Україна). Французьке місто Арль щорічно стає місцем проведення літнього фестивалю фотографії. В Україні також відбуваються національні й міжнародні виставки, конкурси з фотомистецтва для професіоналів і аматорів. Відомий фотохудожник Василь Пилип’юк заснував першу в нашій країні фотогалерею «Світло і тінь».

Чарлі Юнг. Дайвінг (підводна фотографія)

Фотогалерея Василя Пилип’юка «Світло і тінь», м. Львів, Україна

 Яке ваше ставлення до реклами? Яка реклама мала на вас найбільший вплив? Поясніть чому.

Реклама стала нині частиною повсякдення, без неї важко уявити сучасне життя. Вона створює віртуальний світ і залучає до нього споживача, формуючи його інтереси й потреби. Реклама багатофункціональна: вона має економічний, соціальний, політичний, культурний, просвітницький, психологічний, естетичний вплив на суспільство.

Реклама передбачає цілеспрямовану організацію заходів для отримання певної вигоди (прибутку, сформованої громадської думки, політичної мети). Проте вона здатна не лише формувати споживацькі стереотипи й еталони, а й акцентувати увагу людей на таких важливих проблемах сьогодення, як стан навколишнього середовища, охорона здоров’я, гігієна й санітарія. У даному разі рекламі притаманні правдивість, гуманізм. Цивілізована реклама не маніпулює суспільною свідомістю, а стимулює актуальні, спрямовані на саморозвиток потреби, збагачуючи людей новими знаннями й досвідом.

За спрямованістю розрізняють рекламу комерційну (бізнесову, товарну) та соціальну, зокрема політичну, просвітницьку тощо. За характером вплив рекламних засобів може бути індивідуальним та масовим, тобто розрахованим на широке коло споживачів.

Визначте на ілюстраціях соціальну і комерційну рекламу*. Наведіть власні приклади різних видів реклами.

* Зображення подано в навчальних цілях.

Залежно від території рекламу поділяють на локальну (охоплює торговельний заклад або населений пункт); регіональну (охоплює певний регіон), загальнонаціональну (в масштабах однієї держави) і міжнародну.

Реклама є комунікативним процесом, її сенс схоплюється миттєво і засвоюється на рівні підсвідомості, коли ми гортаємо сторінки преси, слухаємо радіо, дивимося на екран телевізора або подорожуємо лабіринтами Інтернету. Для цього використовують спеціальні рекламні прийоми комплексного впливу на людину з метою привернути її увагу, зацікавити й переконати: повтори тексту, гіперболізація, посилання на думку фахівців чи авторитетів, креативні візуальні ідеї тощо.

Гіперболізована реклама*

Креативна реклама*

Які рекламні засоби, прийоми ви вважаєте найпереконливішими? Які емоції збуджують насамперед? Аргументуйте свою думку.

* Зображення подано в навчальних цілях.

Комплексна реклама*

Реклама існувала починаючи з античних глашатаїв, що сповіщали про театральні або спортивні видовища. Її вплив підвищився з поширенням друку. Стимулюючи прагнення людей до задоволення різних потреб, реклама сприяла продуктивності виробництва. Сучасні ЗМІ перетворили її на бізнес. Приміром, телебачення заповнене рекламними роликами. А з поширенням Інтернету реклама охопила колосальні території й усі категорії споживачів. До засобів розповсюдження рекламної продукції належать:

кіно, відео, телебачення (короткометражні фільми, слайд-фільми, рекламні передачі, ролики, телезаставки);

радіо (інтерв’ю, рекламні передачі та повідомлення, радіорепортажі);

періодичні друковані видання (газети, журнали з рекламними оголошеннями й статтями);

поліграфічна продукція (плакати, афіші, листівки, буклети, каталоги);

пряме розсилання (рекламні поштові пропозиції, інформаційні листи);

зовнішня реклама (білборди, плазмові екрани, транспаранти, вказівники, панно, вивіски та вітрини магазинів);

світлова реклама (статичні й динамічні лайтбокси, електронні табло, газосвітлові оголошення, «рядок, що біжить»);

реклама на транспорті (зовнішнє оформлення автомобілів, трамваїв і тролейбусів, вагонів метро, реклама в салонах громадського транспорту);

ярмарки, виставки (презентації, прес-конференції, «круглі столи», зустрічі з фахівцями, демонстрація товарів, дегустація продуктів);

Інтернет (слайд-фільми, відеокаталоги, оголошення, банери).

Фірмові знаки відомих зарубіжних брендів* (зліва) та поширених в Україні* (справа)

* Зображення подано в навчальних цілях.

Під час розповсюдження реклами поширюють складові елементи фірмового стилю виробника: товарний знак або емблему, логотип, слоган, корпоративний колір, сувенірну продукцію.

Проаналізуйте логотипи, які вас зацікавили. Наведіть приклади фірмового стилю підприємства або установи.

Рекламісти, аби привернути увагу, викликати оптимістичний настрій споживача, застосовують візуальні образи. Доведено, що ефективним є співвідношення, коли 70 % повідомлення становить відеоряд та мінімум тексту. У рекламних слоганах, текстових коментарях, музичному супроводі використовують народну творчість: прислів’я, приказки, частівки, казки, пісні.

На мистецтві реклами позначаються художні стилі: модернізм і постмодернізм. На ранньому етапі її розвитку запозичували методи модерну (подання звичайних речей як предметів мистецтва з ознаками технократичної краси). Нині в рекламній творчості втілюють естетику урбанізму; відчутне захоплення кольором і лінією, як в абстракціоністів. Нове ставлення до речей сприяло вивільненню кольору, який і дотепер є основним виражальним засобом реклами. Спостерігається зрівнювання масових виробів з творами мистецтва, як у дадаїстів. Фантазію рекламістів збуджує «виразність беззмістовного», притаманна кубізму і сюрреалізму. Популярні засоби поп-арту, мінімалізму.

Запропонуйте власний варіант оригінальної реклами. Доберіть фольклорні елементи до рекламних слоганів.

Реклама у стилі мінімалізму*

* Зображення подано в навчальних цілях.

Реклама фільмів про мистецтво*

Прогрес технологій у галузях фотографії, поліграфії, а також у комп’ютерній техніці, а надто — в комп’ютерній графіці, дав поштовх рекламному дизайну. Реклама, сягнувши певного художнього рівня, виробила власні засоби виразності, почала впливати практично на всі види сучасної художньої творчості. Щоб вплив на споживача був дієвішим, у рекламі використовують живопис, театр, кіно, телебачення, літературу, музику. Тому рекламу можна сприймати як особливий, нетрадиційний вид сучасного мистецтва. Наразі вона й сама змінює не тільки життя і побут людей, а й сучасне мистецтво, яке відповідно також вбирає засоби та методи рекламної творчості, акумулює її емоційно-ігрові засади, доступність, плакатність, простоту змісту або, іноді, і навмисний примітив.

Наведіть приклади використання образів мистецтва в рекламі.

Образи мистецтва в рекламі*

Антиреклама*

* Зображення подано в навчальних цілях.

Часом дуже популярна антиреклама — інформація, яка покликана зменшувати інтерес до того чи того продукту, компанії. Наприклад, інтернет-користувачі поширюють власноруч виготовлені банери, принти, слогани, що розкривають негативну сутність певного бренду, речі, послуг. Навіть проводять конкурси антиреклами, визначають її рейтинги.

Реклама здатна творити модель поведінки, використовуючи правила етикету, дає зразки культури спілкування, зокрема елементарні правила ввічливості. Споживачеві пропонується естетизована схема поведінки, взірці зовнішнього вигляду (мова, одяг, міміка, жести тощо). Отже, реклама формує певний стиль життя.

Утім можливості реклами для розвитку естетичних смаків пересічної людини в нашій країні реалізовані недостатньо. Для підвищення рівня культури українського суспільства варто активніше спрямовувати рекламу на інформацію про мистецтво — явища, події, заходи в цій царині.

Мистецька скарбничка

Білборд (англ. billboard — афіша, реклама на дошці) — рекламний щит на підставці, встановлений зазвичай на узбіччях автотрас поблизу місця продажу рекламованого товару, один з найпопулярніших видів зовнішньої реклами.

Бренд (англ. brand — клеймо) — комплекс уявлень, асоціацій, емоцій, ціннісних характеристик про продукт або послугу. Складовими бренду є елементи фірмового стилю: назва (слово, словосполучення), логотип, палітра кольорів тощо.

Реклама (від лат. «виголошую») — елемент культури, спосіб впливу на споживача, щоб з метою донести інформацію про предмет рекламування, сформувати відповідні потреби.

Фотографія (від грец. «світло» та «пишу») — сукупність різноманітних науково-технічних засобів і технологій, які мають на меті реєстрацію зображень об’єктів за допомогою світла.

Фотомистецтво — створення за допомогою технічних засобів зорового образу документального значення, художньо виразного і достовірного, що фіксує в застиглому зображенні мить дійсності.

Фоторепортаж — оперативний жанр фотожурналістики, що складається із серії знімків, на яких висвітлюється певна подія.

1. Назвіть засоби виразності фотомистецтва. Порівняйте з живописом і графікою.

2. У чому полягають особливості професії фотохудожника?

3. Які є способи розповсюдження рекламної інформації? Розкрийте вплив реклами на суспільство.

4. Поясніть специфіку реклами як своєрідного синтетичного виду мистецтва.

5. Професійні випробування (на вибір). Самостійно сфотографуйте цікаві куточки свого краю та організуйте шкільний фотоконкурс «Україна рідна моя на прекрасній планеті Земля». Запропонуйте ідею або розробіть сценарій рекламного відеоролика про охорону довкілля або шкідливість куріння.

 

 

Перейти за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=z7T6I7M3VcY

Домашнє завдання:

          25.03.2021 1.Опрацювати стор. 180-185.

  2.Створити фотоколаж на тему «Весна».

01.04.2021  1. Опрацювати стор. 186-191.

                    2.Створити рекламу своєї школи.

9-Б клас

18.03.2021

Тема. Телебачення: погляд у світ.

https://www.youtube.com/watch?v=8XwX8hwIP3g

 

Функції телебачення: хронікальне, просвітницьке, розважальне, рекламне.

https://www.youtube.com/watch?v=VMrzyXv7GI8

 

Інформація для засвоєння:

Жанри телемистецтва: телерепортаж, телевистава, телефільм, телесеріал, відеокліп, ток-шоу, реаліті-шоу, талант-шоу, теледебати, телеміст та ін.

Мистецька скарбничка: Медіа, телебачення, щоу, кліп.

 

Українські відеокліпи на пісні «Україна – це ти» (Тіна Кароль) https://www.youtube.com/watch?v=HBLzV2P2y_s,

 

«Time» і «Look» (ONUKA)

https://www.youtube.com/watch?v=_4Cswp7smQ0

 

Руслана  https://www.youtube.com/watch?v=clEGEoHNZgo

 

Домашнє завдання:

1.    Опрацювати підручник стор.160-165.

2.    Презентувати телепрограму, якій надаєте перевагу. План презентації скласти у зошиті.

 

 

9-Б клас

21.01.2021

Тема. Кіномистецтво. Мова кіно.

До головних художніх компонентів фільму належать зняті на плівку зображення (люди, події, предмети, пейзажі) і записані на плівку звуки (мовлення, музика, спів, шуми), які нерозривно злиті в одне художнє ціле. Кіномистецтво об’єднує в собі елементи різних мистецтв: літератури (сценарій, текст від автора); живопису (композиція, колорит, світлотінь); театру (гра акторів, мізансцени); музики. Отже, кіно — мистецтво синтетичне, просторово-часове.

Зрозуміло, кіно має і власні, притаманні тільки йому, виражальні художні засоби та можливості. Розглянемо їх.

Відомо, що будь-який фільм складається з кадрів. Це поняття багатозначне, і стосовно кіно розуміється як фрагмент відеоряду, відрізок кіноплівки, мінімальна одиниця конструкції фільму. Окремі кадри з’єднують в одне ціле шляхом монтажу. Як специфічний художній засіб кіномистецтва монтаж передбачає відбір і трактування митцем подій і явищ, їх зіставлення в певному темпі й ритмі, організацію фільму в просторі та часі (приміром, за допомогою монтажу можна з’єднати події, зняті в різних місцях і в різний час).

До основних кінозасобів належать різноплановість (зміна планів) і ракурс зображення. Наприклад, окремий кінокадр може вмістити натовп людей, знятих загальним, або дальнім, планом.

На середньому плані можна в кадрі виокремити з-поміж інших певну людину. А коли потрібно сконцентрувати увагу на погляді персонажа, тоді кіноапарат максимально наближається до обличчя актора і показує його крупним планом. Залежно від художнього задуму глядач може побачити людину чи будь-який предмет згори, збоку, знизу, здалеку або впритул. Це досягають зміною ракурсу, тобто кута зору.

Багаті можливості криються у використанні трюків і спецефектів. Спецефекти в кіно поділяють на механічні, оптичні, звукові, але зазвичай їх поєднують. Механічні спецефекти готують перед зйомками (моделювання, піротехніка, спеціальний грим). До оптичних належать: стоп-кадр; прискорена, уповільнена, зворотна і комбінована зйомки; мультиекспозиція (дознімання на плівку з уже знятими кадрами); хромакей (зйомка на тлі кольорового однотонного, переважно зеленого, екрана, який потім замінюють на інший відзнятий матеріал); контроль руху камери. Завдяки останньому ефекту є можливість показати в русі навіть космічні кораблі, що вперше було застосовано у фільмі «Зоряні війни» (реж. Дж. Лукас). Модель залишається нерухомою, а камера рухається за запрограмованою траєкторією.

Окрему групу спецефектів створюють за допомогою комп’ютерної графіки. Без них блокбастер уявити сьогодні практично неможливо. Взяти хоча б серію пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря». Останні стрічки просто рясніють комп’ютерними трюками: поєднання в просторі предметів з різних місць (пейзаж з одного району, корабель з іншого, небо з третього); моделювання «живих» акторів, використання комп’ютерної анімації замість залучення дублерів; створення явищ природи тощо. У третій частині фільму налічується 2000 епізодів зі спецефектами, з них третину виконано командою з близько двохсот фахівців на студії цифрових візуальних ефектів і комп’ютерної графіки Industrial Light & Magic.

Щоб відтворити простір, наприклад, побудувати ціле місто, нині застосовують тривимірні графічні редактори. Комп’ютерне моделювання облич дає змогу продемонструвати як актор «старішає» або «молодшає».

Створити фантастичний персонаж допомагає аніматроніка — мистецтво створення електронних ляльок, як, приміром, динозаври у фільмі «Парк Юрського періоду».

Кращі з картин, у яких застосовують складні трюки й візуальні ефекти, зазвичай отримують премію «Оскар» у номінації «Кращі візуальні ефекти». Окрім згаданих вище фільмів, цю нагороду отримали не менш легендарні стрічки «Володар перснів», «Кінг-Конг», «Титанік», «Аватар», «Інтерстеллар».

Для стимулювання кіномистецтва у світі присуджують спеціальні кінопремії, проводять кінофестивалі, що покликані вибрати кращі фільми, оцінити роботу всіх членів знімальних груп. Кінофестивалі мають розгорнуті програми, супроводжуються публічними показами фільмів-номінантів.

Найпрестижнішу кінонагороду «Оскар» з 1929 р. присуджує Американська академія кінематографічних мистецтв і наук. Її номінації охоплюють кращий ігровий, документальний і анімаційний фільми, зокрема короткометражний; кращий режисер, сценарист, оператор, звук, монтаж, саундтрек, грим; краща чоловіча й жіноча роль, зокрема другого плану, робота художника-постановника; кращі візуальні ефекти, костюми. Атрибутом премії «Оскар» є позолочена статуетка (скульптор Джордж Стенлі).

«Золотий глобус»

«Золотий лев»

Іншу американську кінопремію «Золотий глобус» присуджують за кіно- і телефільми Голлівудською асоціацією іноземної преси після голосування за участю близько 90 провідних журналістів, які спеціалізуються на тематиці Голлівуду.

Головний приз найстарішого у світі щорічного Венеційського кінофестивалю (заснований 1932 р.) — «Золотий лев». Учасники основної програми змагаються за «Левів», а в альтернативній програмі («Проти течії») демонструють нестандартні фільми, з яких найкращі нагороджуються призом «Сан-Марко». У конкурсі беруть участь тільки фільми, які не демонстрували за межами країни-виробника і не брали участі в інших фестивалях. На позаконкурсних програмах показують фільми, що отримали визнання.

Каннський міжнародний кінофестиваль проводять щороку в курортному місті на Лазурному березі Франції. Він входить до так званої «Великої п’ятірки» найпрестижніших кінофестивалів разом із кінофестивалями у Венеції (Італія), Берліні (Німеччина), Санденсі (США) і Торонто (Канада). Найпрестижніша нагорода фестивалю — «Золота пальмова гілка».

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) у Німеччині, уперше організований в 1951 р., служить місцем зустрічей для представників світового кінематографа й кіноіндустрії. Головний приз фестивалю — «Золотий ведмідь» присуджують за кращий фільм, «Срібний ведмідь» — у номінаціях: «Кращий режисер», «Кращий актор», «Найкраща актриса», «Кращий саундтрек» і «За видатний акторський вклад у розвиток кіно».

Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», акредитований Міжнародною асоціацією кінопродюсерів (FIAPF), проводять кожного року вже майже півстоліття (з 1970 р.). Головне завдання — сприяння розвитку молодого професійного кіно. Конкурсна програма представляє твори молодих митців з усіх континентів, відібрані на національних і міжнародних кінооглядах. Головні секції: студентський, перший короткометражний (ігровий, анімаційний, документальний) і перший повнометражний ігровий фільми. Міжнародне журі присуджує Гран-прі за найкращий фільм усієї конкурсної програми. Володар отримує грошову винагороду і статуетку «Скіфський олень», що є символом кінофестивалю. Також журі присуджує призи, відзнаки й дипломи за найкращий фільм у кожній категорії. Серед іншого, існує приз глядацьких симпатій. Позаконкурсні програми знайомлять глядачів з найновішими досягненнями вітчизняного і зарубіжного кіномистецтва.

«Золота пальмова гілка»

«Золотий ведмідь»

«Скіфський олень»

Таким чином, кіномистецтво стрімко розвивається, його мова постійно оновлюється. Сучасний кінематограф здатний не лише правдиво зобразити все, що є у світі, втілюючи багато відтінків почуттів людини, а й будь-які найрізноманітніші ідеї та фантазії, сміливо заглядаючи в майбутнє. Кіно для мільйонів людей стало улюбленою розвагою.

Практична робота.

Вигадайте свій атрибут кінопремії. Замалюйте його в зошиті.

Д/З: Опрацювати стор.117-123.

 9-Б

14.01.2021

Тема. Кіномистецтво.

Д/З: 1. Подивитись фільми братьїв Люм'єр.

        2. Подивитись фільми Ч.Чапліна.

        3. Виконати афішу до будь-якого фільму Ч.Чапліна.

        4. Опрацювати стор.112-116.